Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (Пункт 4 частини другої статті 23 в редакції За­кону № 3261-IV від 22.12.2005 p.).

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страж­дань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підста­вою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розум­ності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Стаття 23 ЦК закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав. Варто згадати, що у ст. 16 ЦК йдеться про «моральну» та «немайнову» шкоду. Розмежування цих понять достатньо аргументоване у цивілістиці. Більшість науковців схиляються до думки, що термін «моральна шкода» слід застосовувати виключно щодо фізичної особи, а термін «немайнова шкода» — щодо аналогічних втрат юридичної особи. У ЦК України та інших актах законодавства зазначені терміни вживаються як тотожні.

Право на відшкодування моральної шкоди має «особа»: фізична та юридич­на і (ч.1 е5 ст. 2 ЦК). Такого права не мають інші суб'єкти цивільного права, які не є особами: Український народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

ЦК України передбачає право на відшкодування моральної шкоди у випадках посягання на життя та здоров'я (ст. 1168); на інші особисті немайнові блага (статті 276, 280, 298 та ін.); на майнові права особи (статті 332, 386, 611 та ын); недобросовісного, без достатньої підстави, подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39); визнання правочину недійсним (статті 216,225, 227, 230—233); порушення умов договору (статті 611, 700, 1076) та в інших випадках заподіяння такої шкоди (ст. 1167).

Спеціальні закони України закріплюють право на відшкодування моральної шкоди у випадках: вчинення неправомірних дій або рішень органу чи посадової особи при розгляді скарги громадянина (ст. 25 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 p.); невиконання вимог щодо поводження з відхо­дами під час їх збирання, перевезення, зберігання тощо (ст. 42 Закону України «Про відходи» від 9 березня 1998 p.); безпідставного огляду транспорту, ванта­жу, водія і пасажирів та доставления їх в органи внутрішніх справ (ст. 8 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 p.); вчинення незаконних дій органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, проку­ратури і суду» від 1 грудня 1994 p.); вчинення корупційних діянь (ст. 15 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 p.); розповсюдження телерадіоорганізацією даних, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової шкоди (ст. 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 p.); використан­ня кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права (ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження то­варів» від 16 червня 1999 р.), та в інших випадках.

Верховний Суд України у п.2 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі — постанова Пленуму ВСУ від 31 травня 1995 р.№ 4) рекомендує судам розглядати такі спо­ри лише у випадках, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосе­редньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди1. Однак наведені рекомендації не є прийнятними після вве­дення в дію нового ЦК України, ст. 16 якого називає відшкодування моральної шкоди серед загальних способів захисту цивільних прав та інтересів. Стаття 23 ЦК також є нормою загальної дії і не пов'язує таке право із закріпленням його у спеціальних нормах законодавства. Отже, право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спе­ціальних норм цивільного законодавства.

Аналогічною є позиція Верховного Суду України й щодо можливості відшко­дування моральної шкоди, завданої невиконанням зобов'язання, що випливає з договору. Зокрема, скасовуючи рішення районного та ухвалу апеляційного суду у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням боргу за договором позики, Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСУ заз­начила, що оскільки ст. 1050 ЦК України, яка встановлює наслідки порушення договору позичальником, не передбачає права на відшкодування моральної шко­ди, і таких наслідків не встановлено договором, підстав для задоволення відповідної вимоги позикодавця немає. На думку колегії, посилання у таких випад­ках на ст. 611 ЦК України є неправильним, оскільки згідно з її положеннями у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (Рішення від 1 лютого 2006 p.).

Право на відшкодування моральної шкоди успадковується спадкоємцями потерпілого, якщо воно було присуджено йому судом за його життя (див.коментар до ст. 1230 ЦК).

Згідно із ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. особа має право на страхування від заподіяння моральної шкоди на виробництві.

2, Частина 2 коментованої статті закріплює доволі широке тлумачення поняття моральної шкоди, вказуючи, що це: «фізичний біль та страждання» (п. 1), душевні страждання» (пункти 2,3) фізичної особи, «приниження честі, гідності, також ділової репутації» фізичної або юридичної особи (п. 4). Сутність мо­ральної шкоди тут пов'язується з підставами її виникнення, якими є: заподіяння каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я (п. 1), протиправна поведінка щодо фізичної особи, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2); знищення чи пошкодження майна фізичної особи (п. 3) тощо.

Моральна шкода може бути зумовлена протиправними посяганнями не тільки щодо самої фізичної особи (позивача), але й щодо членів її сім'ї або близь­ких родичів. До складу сім'ї відповідно до ч. 2 ст. З СК України входять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки. Зазвичай це подружжя, їхні батьки, діти, внуки, рідні брати, сестри, а також інші родичі, утриманці тощо. Пленум ВСУ у п. 12 постанови «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 до близьких родичів відніс: подружжя, батьків, дітей, рідних : братів і сестер, діда, бабу та внуків. Тут варто зауважити, що подружжя не є родичами. Доцільно було б вважати близькими родичами також правнуків.

Деякі акти законодавства тлумачать поняття моральної шкоди у більш вузь­кому значенні, аніж ЦК України. Так, згідно із ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» моральною шкодою є страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Судова практика також не дотримується широкого тлумачення цього поняття. Пленум ВСУ у п. 3. постанови від 31 травня 1995 р. № 4 зазначив, що моральною шкодою є «втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб».

У вітчизняній цивілістиці у поглядах на цю проблему визначилися дві основні тенденції: одні науковці вважають, що моральна шкода — це фізичні та моральні страждання особи, права якої порушено, інші — що це не самі страж­дання, а зумовлені ними втрати немайнового характеру. На нашу думку, пози­ція останніх здається більш аргументованою, адже страждання являють собою не процес нищення немайнового блага, а його результат — негативні наслідки немайнового характеру, які є моральною шкодою. Страждання викликають певні зміни у житті особи: неможливість реалізації своїх звичок і бажань, погіршення стосунків у колективі, сім'ї, втрату роботи, можливості зробити кар'єру, одру­житися, втрату довіри близьких людей тощо. Ці зміни примушують особу докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Вони є визначальними показниками настання моральної шкоди. Тому, встановлюючи факт такої шко­ди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб'єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв — порушення звичайного для даної людини способу життя.

Отже, моральна шкода — це негативні наслідки (втрати) немайнового харак­теру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, є втрати немайнового ха­рактеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комер­ційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Вищий господарський суд України у п. 1 роз'яснення від 29 лютого 1996 р. (в редакції від 31 травня 2001 р. № 02-5/95) зазначив, що моральною шкодою юри­дичної особи визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Посягання на немайнові права юридичної особи може спри­чинити негативні наслідки: приниження репутації в суспільстві, формування негативної оцінки її як суб'єкта цивільних правовідносин, і, як результат, — змен­шення кількості контрагентів, споживачів тощо, а отже, і майнові втрати. Тобто, немайнові втрати юридичної особи безпосередньо пов'язані з майновими, та, за винятком деяких випадків, не можуть бути чітко відокремлені. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. моральною вважається шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження.

3. Суди зазвичай призначають відшкодування за моральну шкоду в грошовій формі, яка вважається найбільш зручною, оскільки гроші є загальним еквіва­лентом і здатні задовольняти будь-які людські потреби. Спосіб відшкодування може встановлюватися законом. Так, згідно із ст. 25 Закону України «Про звер­нення громадян» суд визначає розмір відшкодування моральних (немайнових) «збитків» у грошовому виразі. Якщо моральна шкода завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, то вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК), тобто в останньому випадку застосовується грошовий спосіб відшкодування.

За погодженням між сторонами (потерпілим та делінквентом чи контраген­том у правочині) або за рішенням суду моральна шкода може бути відшкодована не грішми, а іншим майном, тобто шляхом надання інших речей: автомобіля, телевізора, магнітофона, побутової техніки, меблів, художніх виробів, одягу, пар­фумів, зібрання творів художньої літератури тощо.

Інший спосіб відшкодування може полягати у наданні благ не речового, а іншого майнового характеру: безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих складів (санаторії, будинки відпочинку), у туристичну подорож; виконання послуг чи робіт (ремонт жилого приміщення, перевезення, опублікування твору, автором якого є потерпілий, перукарські, косметичні, медичні послуги тощо).

Вартість майнового блага, яке надається, у деяких випадках може не мати значення. Наприклад, автор, про якого у засобі масової інформації поширено відо­мості, що не відповідають дійсності, просить опублікувати у цьому ж виданні низку його праць. Суд, задовольняючи вимогу потерпілого, може зобов'язати відповідача опублікувати твори, не визначаючи вартості цієї роботи.

Однак у більшості випадків, щоб призначити справедливе відшкодування, сторони чи суд повинні оцінити адекватність майнового блага завданій моральній шкоді. Для цього необхідно здійснити грошову оцінку відповідного майнового блага та моральної шкоди. Останнє буде вчинено з урахуванням критеріїв виз­начення розміру відшкодування моральної шкоди, що передбачені в абзаці 2 ч. З коментованої статті. Насамперед, це такі критерії:

характер правопорушення (протиправне діяння, що становить підвищену суспільну небезпеку, як правило, викликає більш глибокі моральні страждання особи через усвідомлення себе жертвою такого діяння, і може сприяти встановленню більш високого розміру відшкодування. Слід врахувати і те, що правопору­шення може бути проступком або ж містити ознаки злочину середньої тяжкості,тяжкого);

глибина фізичних та душевних страждань(мають значення: характер страждань (прості переживання; душевні страждання; страждання, пов'язані з фізичним болем); тяжкість ушкодження здоров'я (легке, середньої тяжкості, тяжке); вид душевних страждань (занепокоєння, нервозність, сором, приниження, страх, відчай); глибина страждань (незначний фізичний або душевний біль, значний, дуже сильний біль, нестерпний біль, біль руйнівної для здоров'я сили); погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізувати (слід відрізняти: несуттєві погіршення — такі, що можуть бути повністю або частково відновлені (наприклад, перелом руки унеможливлює роботу музиканта. однак із часом він виліковується, поступово функції відновлюються), а також суттєві погіршення — які неможливо відновити (наприклад, внаслідок повної втрати певного органу чи його функції);

ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування (Пленум ВСУ у п. 10 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 зазначив,що розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини її заподіювача). Ступінь вини враховується тоді, коли у виникненні шкоди є вина і делінквента (боржника), і потерпілого (кредитора).У такому випадку виникає так звана змішана відповідальність. Суд в змозі застосувати у такому разі за аналогією положення ч. 1 та 2 ст. 1193 ЦК. Суд з'ясовує ступінь вини кожної сторони (у відсотковому виразі), визначає повний розмір відшкодування, а потім зменшує його пропорційно ступеню вини потерпілого. При цьому умисна вина потерпілого виключає відповідальність за моральну шкоду. Проста необережність потерпілого на визначення розміру відшкодуван­ня не впливає. Якщо необережність потерпілого була грубою, але сприяла лише збільшенню завданої шкоди, суд вправі зменшити розмір відшкодування. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню моральної шкоди, тобто остання заподіяна з вини обох сторін, а також у випадках, коли закон передбачає відповідальність без вини, суд може застосувати змішану відповідальність, або відмовити у позові. Думається, ступінь вини може мати значення лише у спра­вах, пов'язаних з ушкодженням здоров'я;

інші обставини, які мають істотне значення (тривалість негативних наслідків, які виникли в результаті посягання на права особи: короткочасні нега­тивні наслідки можуть бути повністю усунуті з перебігом незначного періоду часу і не впливають на спосіб життя людини, наприклад хвилювання, незначне нервове збудження чи короткочасний розлад душевної рівноваги, нервовий стрес без ускладнень для здоров'я тощо; тривалі негативні наслідки можуть бути усу­нуті з плином більш тривалого часу або лише частково, наприклад, більш складні розлади у психічному стані особи, нервові захворювання, зміни у способі життя, втрата певних життєвих перспектив, кар'єри, можливості влаштування особис­того життя тощо, зменшення можливості одержання позитивних емоцій; довічні негативні наслідки, які залишаються назавжди й істотно змінюють спосіб життя особи, наприклад, каліцтво, спотворення обличчя, каліцтво чи смерть близької людини тощо.). Довічні негативні наслідки зумовлюють найвищі розміри відшко­дування, тривалі — середні, короткочасні — менш значні);

істотність вимушених змін у способі життя потерпілого {неістотні зміни не стосуються життєво важливих можливостей особи; істотні — є життєво важли­вими. Істотні вимушені зміни у способі життя потерпілого спричиняють більш високі розміри відшкодування моральної шкоди, неістотні — менші);

час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди (має значення у випад­ках короткочасної або тривалої дії негативних наслідків; якщо з моменту запо­діяння шкоди пройшло достатньо часу для згладжування моральних втрат, то це може бути підставою для зменшення розміру відшкодування або відмови у позові; якщо негативні наслідки є довічними, то час подання позовної заяви на розмір відшкодування не впливає).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням інфор­мації, яка не відповідає дійсності, слід враховувати рівень (територію) поши­рення відомостей: локальний (в межах певної групи чи колективу людей), місце­вий (в межах населеного пункту, району), регіональний (в межах області, кількох районів чи областей), загальнодержавний (в межах України), міждержавний (в Україні та за її межами). Із збільшенням кількості обізнаних осіб зростають вит­рати зусиль потерпілого для відновлення свого авторитету та ділової репутації, стають істотнішими моральні втрати. Має значення й спосіб поширення такої інформації. Більш ефективний спосіб (наприклад, телепередачі) збільшує мо­ральні втрати і, відповідно, — розмір відшкодування.

При вирішенні трудових спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід враховувати:

істотність втрачених особою перспектив у зв'язку з невиплатою (затримкою) заробітної плати чи незаконним звільненням її з роботи: суттєві втрати, які призвели до низки негативних наслідків (наприклад, через нестачу коштів не проведена вчасно хірургічна операція позивачеві (дружині, дитині), що спричинило непрацездатність та невідворотні зміни у стані здоров'я); або несуттєві втрати (наприклад, через нестачу коштів не здійснено вчасно оплату за навчання у вузі, однак згодом оплата здійснена і статус студента відновлено) тощо; ступінь впливу правопорушення (невиплати, затримки заробітної плати чи звільнення з роботи) на загальний добробут сім'ї та права інших осіб (членів сім'ї працівника): помірний (позивач є неодруженим, не має потреби надавати допомогу батькам, іншим особам, добре забезпечений матеріально), суттєвий : позивач має сім'ю, неповнолітніх дітей або ж його загальне матеріальне становище не стійке); життєво важливий (позивач є малозабезпеченим, має утриманців, його заробіток є єдиним джерелом існування всієї сім'ї); негативний вплив на професійну спроможність внаслідок незаконного звільнення: значний — вимушена перерва в роботі призвела до зниження рівня фахової кваліфікації, стала перешкодою для підвищення в посаді тощо; незначний — перерва в роботі не зашкодила професійній спроможності особи, яка після поновлення у посаді продовжує звичне виконання функціональних обов'язків. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близької людини, з нашої точки зору, має враховуватися характер стосунків позивача померлого за час його життя: сімейний стан позивача, ступінь близькості померлого та позивача, спільне чи окреме проживання, способи спілкування тощо. Стосунки вважаються близькими, якщо позивачем є чоловік, дружина, дитина, мати, батько інший член сім'ї померлого, наречена (наречений); сто­сунки є віддаленими, коли позивачем є знайомий, родич третього чи більш далекого ступеня споріднення, що не є членом сім'ї померлого, дружина, з якою звичні шлюбні стосунки задовго до смерті були припинені тощо. Майновий стан особи, яка заподіяла шкоду, впливає на розмір відшкодування,якщо він був до заподіяння моральної шкоди, або стане внаслідок її відшкодування вкрай скрутним. Такі ж рекомендації надав Пленум ВСУ у п. 10 постанови від 31 березня 1995 р. № 4. У виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у дуже тяжке становище суд, застосовуючи за аналогією положення ч. 4 ст. 1193 ЦК, може зменшити розмір відшкодування на суму, яку вважатиме розумною і доцільною. Це правило не повинно застосовуватися у випадках, коли моральної шкоди завдано вчиненням злочину, а також, на наш погляд, при однаковому матеріальному становищі обох сторін. Варто підкреслити, що скрутне матеріальне становище позивача не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування.

Деякі з наведених критеріїв можуть бути використані й у справах за позовами юридичних осіб. Вищий господарський суд України у п. 6 Роз'яснення від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 зазначив, що розмір компенсації немайнової шкоди юридичної особи залежить від характеру діяння особи, яка його заподіяла, а також від негативних наслідків, що настали через порушення немайнових прав позивача.

Визначаючи розмір відшкодування, суд (позивач) має керуватися такими принципами: умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості — відповідності вимогам здорового глуз­ду і розважливості; розумності — об'єктивного відображення дійсності, розсуд­ливого, врівноваженого мислення; справедливості — неупередженого ставлення до усіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування. Вказаних вимог слід дотримуватися однаково в усіх справах про відшкодування моральної шкоди. Тому суд повинен орієнтуватися на практику, що склалася у момент вирішення справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Призначаючи відшкодування моральної шкоди, слід пам'ятати, що для окре­мих випадків законом встановлено його граничні розміри. Так, згідно із ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» його розмір у цих випадках не може бути меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування потерпілого під слідством або судом.

У ч. З ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності» встановлюється максимальний розмір страхової виплати за моральну шкоду — 200 розмірів мінімальної заро­бітної плати.

Разом з тим, як зазначив Конституційний Суд України у п. 2 рішення від 27 січня 2004 р. № 1-рп/2004, у таких випадках відшкодування моральної шкоди є соціальною виплатою, а не видом відповідальності.

4. На розмір відшкодування не впливає наявність чи обсяг майнової шкоди, яка завдана тими ж діями, що призвели й до виникнення моральної шкоди. Ви­моги щодо відшкодування майнової шкоди та вимоги щодо відшкодування мо­ральної шкоди розглядаються як самостійні. Часом заподіяння незначної май­нової шкоди може викликати значні душевні страждання, наприклад, через втра­ту (знищення) листів, особистих речей, інших пам'яток близьких людей, певної речі, що є складовою колекції тощо. Однакові майнові втрати для різних осіб можуть мати різні немайнові наслідки.

Відшкодування моральної шкоди необхідно відрізняти від погашення шко­ди, яка безпосередньо не пов'язана з майновими інтересами потерпілого, однак за змістом є майновою. Так, у випадку заподіяння фізичній особі каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я винна особа відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК має відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчуван­ня, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Пленум ВСУ у п. 19 постанови від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (в редакції від 24 жовтня 2003 р.) дещо розширив цей перелік і включив в нього також витрати на побутовий догляд, придбання спеціальних транспортних засобів,  їх капітальний ремонт, придбання пального і гаражних приміщень для них. Потреба у додаткових витратах та їх тривалість, на думку Пленуму, у відповідних випадках має підтверджуватися висновком медико-соціальної екс­пертної комісії або судово-медичної експертизи.

5. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди, за загальним правилом,здійснюється у формі одноразової виплати грошової суми у повному обсязі або передачі іншого майнового блага. Законом може бути передбачена конкретна форма відшкодування. Так, відповідно до ч. З ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності” у страховому порядку відшкодування здійснюється одноразовою страховою виплатою. В інших випадках моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ст. 1168 ЦК).

Відшкодування моральної шкоди у формі часткових систематичних виплат відбувається, якщо це передбачено рішенням суду, договором, домовленістю сторін. Однак при використанні такого способу відшкодування моральної шкоди, на жаль, послаблюється компенсаційна функція цього засобу захисту цивільних прав та інтересів особи.