Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення
1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.
Стаття 23 Земельного кодексу України містить норми, спрямовані на забезпечення охорони сільськогосподарського земельного фонду України як основного засобу виробництва продовольчої та сировинної продукції.
Вимогу переважного надання земель, придатних для потреб сільського господарства, для потреб сільськогосподарського використання слід розглядати в агроґрунтознавчому та юридичному аспектах. З агроґрунтознавчого погляду переважна більшість території України, яка має ґрунтовий покрив, є придатною для сільськогосподарського використання. До складу таких земель входять не тільки землі сільськогосподарського призначення, а й землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення. Землі лісового фонду також придатні для сільськогосподарського використання, якщо вирубати розташовані на них лісові насадження. Однак поширювати викладене у цій статті правило про переважне надання земель, придатних для потреб сільськогосподарського використання, на всі землі, які в принципі придатні для сільськогосподарського використання, немає правових підстав. Адже вимогу ст. 23 про пріоритетність земель сільськогосподарського призначення слід розглядати у контексті вимоги ст. 5 ЗК України, у якій закріплений принцип пріоритету вимог екологічної безпеки. Суть цього принципу полягає в тому, що землям, з якими пов'язано забезпечення екологічної безпеки у сфері використання земельних ресурсів, — а до них належать землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, землі лісового та водного фондів, — законодавство забезпечує статус земель, що особливо охороняються. Отже, при застосуванні на практиці норм ст. 23 ЗК України вимогу переважного надання земель, придатних для потреб сільського господарства, для потреб сільськогосподарського використання, слід розглядати виключно у юридичному аспекті. З юридичного поглядупридатними для сільськогосподарського використання є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури та призначені для цих цілей (ст. 22 ЗК України), тобто землі сільськогосподарського призначення. Отже, вимогу переважного надання земель, придатних для потреб сільського господарства, для потреб сільськогосподарського використання слід розглядати »ік таку, що стосується тільки тих земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній або комунальній власності і належать до земель запасу.
Однак це не означає, що для сільськогосподарських потреб не можуть надаватися й інші землі, наприклад, земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які перебувають у державній чи комунальній власності. За рішенням відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сільськогосподарського призначення і надані для сільськогосподарського використання.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які згідно з цим Кодексом мають право приймати рішення про переведення земель несільськогосподарського призначення до складу земель сільськогосподарського призначення, повинні керуватися даними державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (ст. 193 ЗК України). Використовуючи такі відомості, зокрема дані бонітування ґрунтів (ст. 199 ЗК України) та економічної оцінки земель (ст. 200 ЗК України), зазначені органи влади оцінюють доцільність використання певної ділянки для потреб сільського господарства і приймають відповідне рішення.
На запобігання необґрунтованого вилучення земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб спрямована вимога, що міститься у п. З цієї статті. Однак дана вимога носить рекомендаційний характер. Стаття рекомендує органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надавати для потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів тощо), переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. До несільськогосподарських угідь належать землі несільськогосподарського призначення, а також землі сільськогосподарського призначення, які використовуються як операційний базис (для розміщення господарських будівель, споруд тощо). До сільськогосподарських угідь гіршої якості належать угіддя, які мають нижчий бал бонітету (ст. 199 ЗК України) або нижчу економічну оцінку (ст. 200 ЗК України).
Лінійні об'єкти, до яких належать лінії електропередачі і зв'язку, нафто- та газопроводи та інші комунікації, щільно розташовані по всій території країни і займають велику сукупну площу земель. Проходячи через територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо використання технологічних сільськогосподарських машин при проведенні польових робіт. У даній статті міститься рекомендація щодо необхідності забезпечення проведення лінійних об'єктів вздовж автомобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо. Дана рекомендація адресована проектним організаціям, що проектують будівництво комунікацій, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які згідно з цим Кодексом мають право приймати рішення про падання земель у власність, постійне користування чи оренду підприємствам та організаціям, які будують та експлуатують вищезазначені комунікації, а також право змінювати цільове призначення земельних ділянок.
