Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти

1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шко­ду, завдану таким правочином.

1. Стаття 227 ЦК надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця норма не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи. У ст. 91 ЦК зазначено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяль­ності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Відповідно до закону ліцензією є документ державного зраз­ка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 14 ГК України, ст. 1 Закону України «Про ліцен­зування певних видів господарської діяльності»).

Юридична особа вважається такою, що не має ліцензії, якщо: а) вона не от­римала ліцензії; б) ліцензія відкликана відповідним органом; в) закінчився строк дії ліцензії. У випадках, коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, але на момент розгляду спору у суді отримала її, правочин не мож­на визнавати недійсним.

Правила даної статті поширюються на дво- та багатосторонні правочини (до­говори), які можуть укладатися як між юридичними особами, так і між юридич­ною особою та громадянином (наприклад, надання медичних послуг).

Правочини, що передбачені ст. 227 ЦК, належать до оспорюваних. Позов про визнання правочину недійсним за коментованою статтею може бути поданий самою юридичною особою, яка його вчинила, її контрагентами, акціонерами, органами, які здійснюють контроль за діяльністю юридичної особи, іншими за­інтересованими особами, права чи законні інтереси яких порушені такими правочинами. При цьому в позовній заяві слід посилатися на конкретну норму пра­вового акта, який встановлює необхідність отримання ліцензії.

2. До недійсного правочину застосовуються наслідки, передбачені ст. 216 ЦК, тобто двостороння реституція (due. коментар до цієї статті). Крім того, якщо юридична особа вчинила такий правочин навмисно, ввівши в оману другу сто­рону, вона має відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. До юридичної особи, що займається господарською діяльністю без ліцензії можуть застосовуватися також спеціальні санкції, передбачені ГК та іншими законами. У статті 207 ГК вказуються спеціальні підстави та наслідки визнання недійсни­ми «господарських зобов'язань», вчинених суб'єктами господарювання (юридич­ними особами).

3. Доречно зауважити, що ст. 50 ЦК УРСР передбачала недійсність угоди юридичної особи, укладеної в суперечності з встановленими статутом цілями її діяльності (позастатутні угоди), з огляду на те, що за цивільним законодав­ством радянського періоду, юридичні особи мали лише спеціальну право­здатність. Натомість новий ЦК проголошує принцип загальної правоздатності юридичних осіб (ст. 91). Однак новий ЦК не виключає можливості надання певним юридичним особам спеціального правового статусу. Так, окремими законами встановлюється спеціальний правовий статус банків та інших фінан­сово-кредитних установ, довірчих товариств, благодійних організацій, релі­гійних організацій, політичних партій тощо. Порушення ними при укладенні правочинів вимог закону щодо їх цілей та предмета статутної діяльності також може бути підставою для визнання таких правочинів недійсними за правила­ми статей 215-216 ЦК.