Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізич­ною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлю­вала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позо­вом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, не­дієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

1. Правила ст. 225 ЦК застосовуються до правочинів, які вчинені дієздатної особою, але за обставин, що свідчать про тимчасову наявність у неї такого стану який призводить до дефектів у формуванні внутрішньої волі та її справжнього волевиявлення. За ст. 203 ЦК однією з умов чинності правочину є дотримання вимоги закону про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тому законодавець визначає у ч. 1 ст. 225 ЦК умови фактичного стану, які не дозволяють дієздатній фізичній особі адекватно виразити свою волю щодо вчинюваного правочину.

Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення,а врешті є недійсним, необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: дієздатна фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. З метою встановлення такого стану громадянина в момент вчинення правочину суд може призначити судово-медичну експертизу. Проте наявність (відсутність) такого стану може бути доведена й іншими допустимими доказами.

Причини стану особи, при якому вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, можуть бути різними: сильне нервове хвилювання, тимчасовий психічний розлад, травма, больовий шок, сильне алкогольне чи наркотичне сп'яніння тощо. Самостійне приведення фізичної особи у та­кий стан не перешкоджає можливому визнанню укладеного нею правочину недійсним.

Правочин, визначений коментованою статтею, належить до категорії оспорюваних. Позов про визнання такого правочину недійсним може бути поданий самою особою, яка його вчинила, а в разі її смерті — іншими особами, чиї цивільні права або інтереси порушені.

2. Стан фізичної особи, яка в момент вчинення правочину не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, може виявитися таким, що може призвести до визнання її недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК. У такому разі опікун такої фізичної особи набуває права на подання позову про визнання укладеного правочину недійсним.

3. Загальним наслідком визнання правочину недійсним за коментованою статтею є двостороння реституція (due. коментар do ст. 216 ЦК). У випадку,коли інша сторона правочину знала про стан фізичної особи, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними у момент вчинення правочину, вона зобов'язана додатково відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку з вчиненням такого правочину.