Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздат­ності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі і відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збит­ки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

1. Як відомо, неповнолітньою особою визнається особа віком від 14 до 18 років (due. коментар do ст. 32 ЦК). Неповнолітні особи мають неповну дієздатність. Це означає, що всі правочини вони вчиняють самі, але за згодою (своїх батьків, усиновлювачів або піклувальників. При цьому закон вимагає саме наявності згоди зазначених осіб, а не їх обізнаності. Ряд правочинів, спеціально передбачених законом, наприклад, дрібні побутові правочини, розпорядження своїм заробітком тощо (див. коментар до статей 31 і 32 ЦК) неповнолітні мають право вчиняти самостійно, а відтак ст. 222 ЦК на такі правочини не поширюється. Правові наслідки, передбачені правилами ст. 222 ЦК, можуть застосовуватися лише до тих правочинів, які підлягають схваленню батьками, усиновлювачами або піклувальниками.

Сама по собі відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочину ще не робить його недійсним. Згода може бути надана й після вчинення правочину, за винятком тих випадків, коли законом вимагаєть­ся обов'язкова письмова згода до укладення правочину, наприклад, щодо транс­портних засобів або нерухомого майна (ст. 32 ЦК). Причому допускається як надання прямої згоди (у письмовій формі, якщо це вимагається законом), так і схвалення правочину шляхом непред'явлення батьками (усиновлювачами) або піклувальниками неповнолітнього претензії другій стороні протягом одного місяця з моменту, коли ці особи дізналися про вчинення неповнолітнім правочину (див. коментар до ст. 221 ЦК).

2. Передбачені ст. 222 ЦК недійсні правочини належать до категорії оспорю­ваних. З позовом про визнання такого правочину недійсним можуть звернутися батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи, її контрагент за договором, орган опіки та піклування, інші особи, права яких зачіпаються таким правочином. Передбачена законом згода батьків (усиновлювачів) або піклуваль­ників неповнолітньої особи на вчинення нею правочину встановлена з метою за­безпечення інтересів останньої. Тому, якщо вчинений неповнолітнім правочин хоча і не схвалений його батьками або піклувальниками, не зачіпає інтересів не­повнолітнього, суд має право відмовити у визнанні такого правочину недійсним.

3. Наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого неповнолітніми осо­бами між собою, є покладення на них зобов'язання повернути другій стороні все одержане за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержа­ного у натурі неповнолітні мають відшкодувати його вартість за цінами, що діють на момент відшкодування, незалежно від того, є вони вищими або нижчими за ціни, що діяли на момент вчинення правочину.

Грошове відшкодування здійснюється за рахунок коштів неповнолітньої осо­би. Батьки (усиновлювачі) або піклувальники зобов'язані здійснити відшкоду­вання за власний рахунок за наявності таких підстав: 1) у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування; 2) вчиненню правочину або втрат; майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка батьків (уси­новлювачів) або піклувальників.

Положення коментованої статті не поширюються на правочини непов­нолітніх, які є повністю дієздатними у зв'язку з укладенням шлюбу (ч. 2 ст. З4 ЦК) або їх «емансипацією» (ст. 35 ЦК).