Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою осо­бою за межами її цивільної дієздатності

1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном.

Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчи­нення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.

На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у ча­стині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від ма­лолітньої особи.

4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укла­денням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун ма­лолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна з них зо­бов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у на­турі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості про­вадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка.

6. Уразі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою статті 222 цього Кодексу.

1. Стаття 31 ЦК надає малолітній особі, яка не досягла 14 років, право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються зако­ном (див. коментар до ст. 31). Інші правочини за малолітніх осіб мають вчиняти їх батьки (усиновлювачі) або опікуни відповідно до вимог законодавства. Правочини, вчинені малолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності, ма­ють вважатися відповідно до ст. 203 ЦК нечинними (неправомірними). Вчинен­ня малолітнім таких дій може слугувати підставою недійсності укладеного ним правочину (ст. 215 ЦК). Норма ч. 1 ст. 221 ЦК передбачає можливість «легалі­зації» такого правочину шляхом схвалення його батьками (усиновлювачами) малолітнього або одним з них, з ким він проживає, або опікуном. Такий право­чин має вважатися схваленим, якщо ці особи дізналися про його вчинення, але протягом одного місяця не заявили відповідних претензій другій стороні. Закон не визначає форми такої претензії. Тому вона може бути висловлена у різній формі (усній, письмовій). Претензія може бути безпосередньо вручена стороні, направлена факсом, поштою тощо. Зазначені особи можуть також безпосеред­ньо звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним. Утриман­ня зазначених осіб від направлення претензій щодо правочину за участю мало­літнього, про укладення якого їм стало відомо, також розглядається як його схва­лення.

2. Лише у разі відсутності схвалення правочину батьками (усиновлювача­ми) або опікунами у вищезазначеному порядку він вважається нікчемним. Од­нак і у цьому випадку коментована стаття допускає можливість визнання тако­го правочину дійсним, якщо він був вчинений на користь малолітньої особи. Під користю тут слід розуміти не тільки отримання малолітнім будь-яких додатко­вих коштів у порівнянні з переданими ним майновими благами, а й отримання співрозмірних з переданим матеріальних благ, які можуть задовольнити потре­би цієї малолітньої особи.

Питання про визнання правочину дійсним можуть порушувати заінтересо­вані особи. Суд не має права виносити таке рішення за власною ініціативою. Заінтересованими особами можуть бути батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи, а також інші особи, у тому числі ті, які виступили контраген­тами за такими правочинами.

3. До правочинів малолітньої особи з особою з повною цивільною дієздатністю відповідно до частин 3—4 ст. 221 ЦК застосовується двостороння реституція (due. коментар до ст. 216). Сторона з повною дієздатністю зобов'язана повернути все отримане за таким правочином батькам (усиновлювачам) або опікунам малолітньо­го. У свою чергу батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітнього зобов'язані по­вернути дієздатній особі все одержане за правочином у натурі, а в разі неможли­вості цього — відшкодувати вартість отриманого в грошах за цінами, що існують на момент відшкодування. Водночас слід підкреслити, що вчинення правочину дієздатною особою з малолітнім є ще й цивільним правопорушенням, а відтак коментована стаття покладає на фізичну особу з повною цивільною дієздатністю обов'язок відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо в момент укладення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони.

4. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то закон зобов'язує саме їх повернути все одержане за цим правочином у натурі. Лише в разі немож­ливості повернення майна в натурі відшкодування його вартості проводиться батьками (усиновлювачами) або опікунами за наявності однієї з таких умов:

а) вчиненню правочину сприяла їхня винна поведінка (неналежний догляд за малолітнім,- свідоме підштовхування його до вчинення правочину тощо);

б) їхня винна поведінка сприяла втраті майна, яке було предметом правочину.

В усіх інших випадках жодні обов'язки на батьків (усиновлювачів) або опікунів малолітніх осіб не покладаються.

5. Вчинення неповнолітньою особою (від 14 до 18 років) правочину з малолітньою особою тягне за собою наслідки, передбачені ч. З ст. 222 ЦК.