Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди

1 Особа, якій завдано збитків у результаті порушення Ті цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

1. Частина 1 коментованої статті встановлює загальне правило про право особи на відшкодування збитків, завданих порушенням її цивільного права. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК відшкодування збитків є лише одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків — це найбільш універсальний і адекватний сутності цивільного права спосіб захисту порушених цивільних прав та охоронюваних інтересів, спрямований на відновлення пору­шеного майнового стану потерпілої особи та на усунення негативних майнових наслідків, що настали.

У цивілістичній доктрині загальновизнаною є позиція стосовно того, що усі можливі примусові засоби впливу на порушника становлять цивільно-правову санкцію майнового або немайнового характеру. Відтак санкцією, у юридичному розумінні, є застосування, як правило, державного примусу до виконання порушником конкретних обов'язків для ліквідації певних негативних правових наслідків чи їх компенсації. Тобто, використання уповноваженою особою того чи іншого способу захисту цивільних прав та інтересів супроводжується вимогою до суду (іншого юрисдикційного органу) застосувати до порушника відповідну конкретну санкцію.

Серед різноманітних санкцій найбільш поширеними й ефективними є міри цивільно-правової відповідальності, до яких належать також відшкодування потерпілій особі майнових збитків, стягнення на її користь неустойки. Тут необхідно враховувати, що під цивільно-правовою відповідальністю розуміються такі дії, які полягають у покладенні на правопорушника основаних на законі таких негативних правових наслідків, які проявляються у позбавленні його певних  прав або в заміні невиконаного обов'язку, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового (див.: Иоффе О. С. Ответственность по советско-гражданскому праву. — М., 1955. — С. 14). Цю обставину обов'язково необхідно враховувати при застосуванні відповідних способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, адже нормами ЦК встановлюються особливі умови для застосування тих чи інших санкцій. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Не є мірами цивільно-правової відповідальності присудження судом до виконання в натурі договірного обов'язку, як-то примушення продавця передати покупцеві оплачений товар, примушення позичальника повернути кредиторові відповідні грошові кошти тощо. Застосування судом до порушника таких санкцій не є  мірами цивільно-правової відповідальності, а відтак, як правило, не обов’язково  встановлювати його вину у такому порушенні. Так, відповідно до ч. 1 ст 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість вико­нання ним грошового виконання.

Від відшкодування збитків необхідно відмежовувати інші можливі способи відшкодування майнової шкоди, які в ст. 22 ЦК безпосередньо не визначаються. Але зміст цієї статті дає підстави вважати, що збитки є лише складовою части­ною більш широкого поняття «шкода».

У ЦК під збитками завжди розуміється грошове вираження майнової шко­ди, завданої порушенням цивільному майновому благу або інтересу. Якщо ж шкода завдана немайновому благу (честі, гідності, діловій репутації фізичної особи тощо — глави 20,21, 22, 80,81,82, 83 ЦК), то законодавець закріплює пра­во потерпілої особи на відшкодування шкоди, а не збитків. Однак законодавець не завжди дотримується таких критеріїв у розмежуванні збитків та шкоди. Власне така непослідовність закладена в самій ст. 22 ЦК, згідно з ч. 4 якої присудження обов'язку полагодити річ є способом відшкодування шкоди, а не збитків. За ст. 1212 ЦК особа, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за раху­нок іншої особи, повинна відшкодувати управненій особі шкоду, хоча доцільно було б у цьому випадку вести мову про відшкодування збитків. При зверненні з позовами про відшкодування збитків обов'язково необхідно враховувати пра­вову природу правовідносин, у яких допущене порушення (відносини щодо не­дійсності правочинів; відносини права власності; відносини, що виникають з договору чи заподіяння шкоди тощо).

2. У ч. 2 коментованої статті узагальнено визначаються негативні майнові наслідки, які в своїй сукупності можуть включатися до складу збитків. Законо­давець поділяє їх на два види: реальні збитки та упущена вигода. В юридичній літературі іноді перші називаються позитивною шкодою, другі — негативною. Таке доктринальне тлумачення двох видів збитків є невдалим з огляду на зміст поняття «позитив», адже будь-яка шкода, завдана матеріальному чи нематері­альному благу, є негативним явищем. В окремих законодавчих актах вживають­ся терміни «фактичні збитки» (ст. 40 Закону України «Про транспорт», ст. 23— 24 Закону України «Про залізничний транспорт»), «прямий збиток» (ст. 9 За­кону України «Про страхування»). Такі терміни можна розуміти у значенні реальних збитків, якщо інше не передбачено в таких актах законодавства.

До реальних мають зараховуватися, по-перше, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, і по-друге, — витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущеною вигодою за ст. 22 ЦК вважаються доходи, які особа могла б реаль­но одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. У ст. 203 ЦК УРСР 1963 р. до такого роду збитків у зобов'язальних правовідносинах були віднесені «неодержані доходи» кредитором, які він міг би отримати у разі вико­нання зобов'язання боржником.

У ГК України також визначаються поняття збитків та їх склад щодо госпо­дарських зобов'язань, які багато в чому співпадають, але і є між ними й істотні розбіжності. Так, за ст. 224 ГК під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'я­зання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою сто­роною. Розбіжності з наведеною ст. 22 ЦК полягають, зокрема, у наступному.

По-перше, в ГК перший вид збитків не поіменований реальними збитками, а другий — упущеною вигодою. Певною мірою ця вада компенсована у ст. 225 ГК, у якій «неодержаний прибуток» визнається «втраченою вигодою» (за ЦК — «упущена вигода»). Натомість розробники ГК припустилися істотної суперечності, розуміючи в ст. 224 під втраченою вигодою неодержані управненою стороною «доходи», а в ст. 225 — «неодержаний прибуток», оскільки в податковому зако­нодавстві доход і прибуток мають різне значення (статті 1,3 та ін. Закону Украї­ни «Про оподаткування прибутку підприємств»). По-друге, в ст. 224 ГК до ре­альних збитків насамперед віднесено витрати управненої сторони, а вже потім втрати або пошкодження її майна, а у ст. 225 ГК зроблено це навпаки.

У ст. 225 ГК віддається перевага спробі конкретизувати склад збитків, яка не одержала логічного завершення. Відповідно до цієї статті збитками мають вважатися:

а) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена згідно з вимогами законодавства;

б) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною,яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

в) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання (другою стороною;

г) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Наведеними положеннями ГК можна керуватися при визначенні складу збитків, враховуючи наявні в ньому внутрішні суперечності та розбіжності з ЦК. Конкретний склад збитків або шкоди передбачається в окремих статтях ЦК статті 924, 951, 1195 тощо), в інших законах (Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Земельному кодексі України, Законі України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Статуті залізниць). Корисними можуть бути відповідні норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 грудня Н99р.№318.

ГК передбачає можливість затвердження Кабінетом Міністрів України ме­тодики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Однак до цих пір така Методика не затверджена. Між тим є певний історичний досвід створення такого нормативного акта. Так, 21 грудня 1990 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи була схвалена Тимчасо­ва методика визначення розміру шкоди (збитків), заподіяної порушенням гос­подарських договорів (див.:Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. — 1991. — № 8. — С. 3—10). Дана Тимчасова методика хоча і була розрахована переважно на планову економіку і не є чинною нині, але може бути допоміжним орієнтиром у визначенні складу збитків та їх розміру для сторін.

Натомість постановою Національної комісії електроенергетики від 22 листопада 1999 р. № 1416 затверджено Методику обчислення розміру відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення, яка передбачає розрахунковий порядок встановлення розміру збитків.

3. У ч. З коментованої статті проголошується принцип повного відшкодуван­ня збитків, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншо­му або більшому розмірі. Під відшкодуванням збитків у повному обсязі необхідно розуміти, що такий обсяг має бути рівнозначним обсягу заподіяної особі шкоди. Тобто мають відшкодовуватися усі реальні збитки та упущена вигода.

В окремих статтях ЦК передбачаються випадки відшкодування збитків у обмеженому розмірі. Так, за ст. 924 ЦК перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди. Звідси можна зробити висновок, що витрати поне­сені відправником внаслідок такого порушення та упущена вигода не відшкодо­вуються перевізником. Таким же є обсяг відшкодування збитків зберігачем, зав­даних ним втратою (нестачею) або пошкодженням речі.

Згідно з ч. 2 ст. 906 ЦК збитки, завдані невиконанням або неналежним вико­нанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян, якщо інше не передбачено договором.

За невиконання або неналежне виконання договору будівельного підряду підрядник відшкодовує збитки у повному обсязі (ст. 883 ЦК). У ГК також пе­редбачена повна відповідальність за порушення договору підряду на капітальне будівництво (ст. 322). Однак, незважаючи на таку пряму вказівку, деякі автори зробили помилковий висновок, що підрядні організації за невиконання або не­належне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівницт­во відшкодовують лише прямі (реальні) збитки і не відшкодовують втрачену вигоду (див.: Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. В. К. Мамутова. — К: Юрінком Інтер, 2004. — С. 367). Інша справа, що за ст. 322 ГК збитки відшкодовуються в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо такі передбачені законом або договором.

Відшкодування збитків у підвищеному розмірі передбачається у винятко­вих випадках. Наприклад, підвищену (кратну) відповідальність користувачів бібліотечного фонду за втрату, знищення, пошкодження або крадіжку книги та інших документів передбачає Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну спра­ву». Новелою ЦК є положення статей 230, 231, за якими правовими наслідками вчинення правочину під впливом обману або насильства є відшкодування по­терпілому стороною, яка вчинила такі дії, збитків у подвійному розмірі та мо­ральної шкоди.

Важливим є застереження про те, що розмір упущеної вигоди, що має відшко­довуватися потерпілій особі, не може бути меншим від доходів, одержаних осо­бою, яка порушила право.

4. У ч. 4 коментованої статті наводиться орієнтовний перелік можливих інших способів відшкодування майнової шкоди. До них, зокрема, віднесені передання речі того самого роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі. Таким може бути створення нової речі.

5. Порядок і умови відшкодування збитків та їх співвідношення із неустой­кою визначаються в окремих статтях ЦК (наприклад, у статтях 622—624).