Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нота­ріальне посвідчення одностороннього правочину

1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одно­стороннього правочину такий правочин є нікчемним.

2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному по­свідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

1. Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають найбільш значущі правочини. Наприклад, довіреності на укладення правочинів, що потребують нотаріальної форми (ч. 1 ст. 245 ЦК); довіреності, що видаються в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК); заповіти (ст. 1247 ЦК). У випадках, встановлених законом, до нотаріального оформлення правочину прирівнюється його посвідчення певною посадовою особою, наприклад командиром військової частини, начальником лікувального закладу, начальником місця позбавлення волі (ч. З ст. 245).

Односторонній правочин, нотаріальна форма якого не дотримана, визнаєть­ся нікчемним (ч. 2 ст. 215). До нього застосовуються наслідки, передбачені ст. 216 (див. коментар до неї).

2. Частина 2 ст. 219 допускає визнання одностороннього правочину, який не був посвідчений нотаріально, дійсним у судовому порядку з метою захисту прав та законних інтересів особи, яка його вчинила. Визнання дійсним нотаріально непосвідченого правочину можливе за наявності двох умов: а) правочин відпо­відав справжній волі особи, яка його вчинила; б) нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Право подачі позову про визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 219 ЦК мають і особа, яка вчинила такий правочин, і особа, на користь якої його вчинено. Однак суд у таких випадках повинен перевірити чи підлягав цей пра­вочин нотаріальному посвідченню і чи не містить він якихось умов, що супере­чать закону.