Стаття 212. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок

Published by Консультант on Ср, 02/18/2009 - 20:32

 

1. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають пове­рненню власникам землі або землекористувачам без відш­кодування затрат, понесених за час незаконного користу­вання ними.
       2. Приведення земельних ділянок у придатний для ви­користання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
        3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
 
    Самовільне зайняття землі є найбільш поширеним пору­шенням земельного законодавства, що зазіхає на права та за­конні інтереси власників земель, землекористувачів, у тому числі орендарів.
    Самовільним зайняттям є заволодіння земельною ділян­кою, що не спирається на закон і відбувається з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, здійснюва­не без відведення землі в натурі й одержання документа, що засвідчує право на землю. Одним із способів самовільного зай­няття є самовільне захоплення землі, тобто заволодіння ді­лянкою без дозволу органів, уповноважених виносити рішен­ня про надання земельних ділянок у користування.
     З суб'єктивного боку самовільне зайняття земель завжди є навмисним порушенням закону, спрямованим на заволодіння земельною ділянкою. Відповідно до цього використання землі
для складування відходів, стоянки автомашин, проїзду, що не має на меті заволодіння землею, не є самовільним зайняттям.
З об'єктивної сторони самовільне зайняття земель виража­ється у вчиненні дій з обгородження земельної ділянки, її освоєння, забудови тощо. У випадку, коли самовільне зайнят­тя землі супроводжується псуванням, забрудненням ділянки, заподіянням шкоди навколишньому природному середови­щу, розташованим на ділянці водним об'єктам, лісам, то воно може розглядатися не тільки як земельне, але й як екологіч­не правопорушення.
Самовільне зайняття землі слід відрізняти від самоуправ­ства. Будучи, як і самоуправство, дією, що вчиняється з пору­шенням визначеного законом, порядку, самовільне зайняття, на відміну від самоуправства, не має під собою ні дійсного, ні уявного права на земельну ділянку.
Відповідно до земельного законодавства у разі самовільно­го зайняття землі застосовується цивільно-правова реститу­ція — самовільно зайнята ділянка повертається його законно­му власнику чи землекористувачеві, у тому числі орендареві, без відшкодування витрат, здійснених за час незаконного ко­ристування. Підприємства, установи, організації та громадя­ни, винні в самовільному зайнятті земель, зобов'язані самос­тійно (за власний рахунок) привести ділянку до стану, при­датного для використання, відновити порушені межові знаки, знести самовільно зведені будівлі. В іншому випадку віднов­лення порушених прав провадиться примусово за рахунок правопорушника зі стягненням із нього усіх понесених при цьому витрат.
Оскільки повернення самовільно зайнятих земельних діля­нок саме по собі не компенсує повною мірою шкоду, заподія­ну самовільним зайняттям, особа, винна у використанні земе­льної ділянки, яка йому не надавалася у визначеному зако­ном порядку, зобов'язана передати законному власнику чи землекористувачеві вирощений на цій ділянці врожай. Ви­трати, пов'язані з доглядом за посівами, доглядом за культу­рами і збиранням врожаю, не мають враховуватися при ви­значенні розміру понесених власником землі (землекористу­вачем) збитків. Адже особа, що самовільно зайняла ділянку,
не має законного права на відшкодування понесених нею ви­трат за весь час незаконного використання землі. З метою правильного визначення розміру збитків у справах про повер­нення врожаю, зібраного із самовільно зайнятої ділянки, у кожному випадку слід з'ясувати, які саме культури, на якій площі були вирощені, яка середня врожайність цих культур. Якщо повернути урожай в натурі неможливо, законному зем­левласнику (землекористувачеві) має бути відшкодована його вартість за ринковою ціною, що існує у даній місцевості на момент пред'явлення позову.