Стаття 211. Місце вчинення правочину

1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:

1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сто­рони;

2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.

1. Дана стаття є новелою для цивільного законодавства. Місце вчинення правочину може впливати певним чином на порядок вчинення того чи іншого правочину, що залежить, зокрема, від кількості його учасників.

2. Як відомо, до односторонніх правочинів, зокрема належать: заповіт, довіреність, банківська гарантія. Оскільки ж відповідно до ст. 211 ЦК місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони, то місцем вчинення заповіту, нотаріально посвідчуваної довіреності має вважатися місце посвідчення заповіту, довіреності, де виражається волевиявлення заповідача, довірителя, а-місцем видачі банківської гарантії — місцезнаходження банківської установи, якщо інше не передбачено цим правочином.

3. Місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до ст. 647 ЦК. Як відомо, такі правочини є договорами. Як зазначається у ст. 647 ЦК, договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Отже, це положення поширюється на всі дво- або багатосторонні правочини. Визначення місця укладення правочину має особливе значення в зовнішньоекономічній діяльності. Наприклад, відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» форма  зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її вчинення.