Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або орга­ну місцевого самоврядування

1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, вида­ний органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного за­конодавства і порушує цивільні права або інтереси.

2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і пору­шує цивільні права або інтереси.

1. У коментованій статті визначаються умови та порядок захисту цивільних прав та інтересів, порушених виданням незаконного правового акта органом дер­жавної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування. Усі правові акти, у розумінні цієї статті, поділяються на два види, а саме: правові акти індивідуальної дії та нормативно-правові акти перерахованих органів.

2. У ч. 1 ст. 21 ЦК суду надається право визнавати незаконними та скасовувати правові акти індивідуальної дії, видані зазначеними органами, якщо вони, по-перше, суперечать актам цивільного законодавства, по-друге — порушують цивільні права або інтереси особи. Законодавець у даному разі не визначає перелік правових актів індивідуальної дії. Такими можуть бути будь-які юридичні дії зазначених органів, які набули відповідної матеріальної форми і містять зобов'язуючі для особи приписи. До них можна віднести постанови, розпорядження, накази, листи, телеграми та інші документи, що містять розпорядчі приписи щодо цивільних прав та обов'язків особи.

Наприклад, за ч. 1 ст. 21 ЦК має бути скасованим рішення органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування про викуп земельної ділянки у її власника, прийняте за відсутності суспільної необхідності у ви­купі, за ціною, нижче ринкової, або з порушенням інших вимог ст. 350 ЦК. Такі ж правові наслідки мають наставати щодо правових актів індивідуальної дії, спрямованих на безпідставне вилучення у власників належного їм майна.

3. Частина 2 ст. 21 ЦК передбачає скасування незаконних нормативно-правових  актів органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і спрямовані  на порушення цивільних прав або інтересів.

Відповідно до ст. 117 Конституції України нормативно-правові акти мають право приймати Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні орга­ни виконавчої влади. Вони мають бути зареєстровані у встановленому порядку. Верховна Рада АРК також має право приймати нормативно-правові акти, а Рада Міністрів АРК — рішення, які не повинні суперечити Конституції і законам України (ст. 135 Конституції України). Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади 143 Конституції України). Вони також у межах повноважень, визначених законом, зокрема Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Такі рішення можуть мати ознаки нормативно-правового акта обмеженої дії.

Однак не усі нормативно-правові акти, що порушують цивільні права та інте­реси, можуть визнаватися незаконними та скасовуватися судом. Дія ст. 21 ЦК не поширюється на правові акти (акти) Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради АРК, відповідність яких Конституції України встановлюється Конституційним Судом України (ст. 150 Конституції України). Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України має право скасовувати акти KM України та акти Ради міністрів АРК.

Крім того орган, який прийняв незаконний правовий акт, не позбавлений можливості в установленому порядку самостійно скасувати такий акт.

4. Реалізація положень ст. 21 ЦК поки що належним чином не забезпечува­лася ЦПК 1963 р. Проте в ЦПК України 2004 р. введені норми, які можуть цьо­му певною мірою сприяти, оскільки ним, зокрема, передбачається право суду звертатися до Верховного Суду України у разі виникнення сумніву під час роз­гляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України для ініціювання встановлення їх конституційності Конституційним Судом України. Крім того, у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу (ст. 9).

Відповідно до ст. 12 ГПК України (в редакції 2001 р.) господарським судам підвідомчі також спори про визнання недійсними актів з підстав, зазначених в законодавстві (господарський суд не повинен застосовувати акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України (ст. 4).

Оскільки звернення до суду про визнання незаконними нормативно-правових актів грунтуються на адміністративних правовідносинах, то розгляд таких справ має здійснюватися відповідно до ст. 22 Закону України «Про судоустрій України» адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.