Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину

1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого техніч­ного засобу зв'язку.

2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповнова­женими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадкax, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

1. Стаття 207 ЦК встановлює вимоги до письмової форми правочину. Вона передбачає два способи письмового оформлення правочину. Письмовою формою вважатиметься таке оформлення правочину, яке забезпечує фіксацію змісту правочину в одному документі (довіреності, заповіті, договорі, розписці про одержання грошових коштів у позику, підписаній обома сторонами тощо) або в кількох документах (довідка-рахунок на придбання в магазині автомобіля та касовий чек про оплату його вартості), в листах, телеграмах, якими обмінялися учасники правочину.

Окремими нормами ЦК прямо передбачаються спеціальні способи оформлення правочинів, прирівнювані до письмової форми. Наприклад, за ст. 937 ЦК, письмова форма договору зберігання буде вважатися дотриманою, якщо пройняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Воля сторін на укладення правочину може бот виражена також за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, але за умови наявності достатніх ознак їх приналежності учасникам даного правочину. Основні правові засади електронного документообігу, у тому числі в сфері договірних відносин, визначаються Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг». Не допускається електронна форма укладення такого правочину, як вексель (ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).

2. Для письмового правочину недостатньо викласти його зміст у відповідному документі з дотриманням існуючих правил правопису та філології. Сформульований текст обов'язково має бути підписаний його стороною (сторонами). Під підписанням правочину необхідно розуміти скріплення його тексту оригінальною позначкою, притаманною лише даній особі. Відповідно до ст. 5 Конвенції ООН «Про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі” від 9 грудня 1988 р. дійсний підпис означає власноручний підпис або його факсиміле або інше еквівалентне посвідчення автентичності інших засобів; підроблений підпис — це підпис, зроблений шляхом неправомірного використання зазначених засобів. Правовий статус та порядок використання електронного цифрового підпису визначаються законами України «Про електронний цифровий підпис» та «Про електронні документи та електронний документообіг».

Спеціальні вимоги встановлюються для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це установчими  документами юридичної особи (головою правління, президентом, директором тощо), довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства і скріплені печаткою. На відміну від нової редакції ЦК 1963 р. (ст. 44) вимагав для письмових угод лише підпису осіб, які їх укладали.

Для правочину, який вчинюється фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, достатньо їхнього особистого підпису.

3. Вчинення правочинів із застосуванням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису можливе лише у випадках,встановлених цивільним законодавством, або за наявності письмової згоди сторін із зафіксованими в ній зразками відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Так,Законом України «Про обіг векселів в Україні» передбачено правило про обов'язковість власноручного підпису» (ст. 5). Така пересторога покликана унеможливити зловживання у використанні факсимільного відтворення підпису.

4. Як і в ЦК 1963 р., у новому ЦК, хоча і з деякими редакційними особливостями, визначені умови вчинення письмових правочинів фізичними особами, які через хворобу, фізичну ваду або з інших причин не можуть підписатися власноручно. У таких випадках на прохання особи, яка не може вчинити підпис, письмовий правочин у її присутності може підписати визначена нею інша особа. При цьому підпис визначеної особи на тексті засвідчується нотаріусом або іншою уповноваженою на вчинення нотаріальної дії особою, із зазначенням причин неможливості підписання тексту суб'єктом правочину у встановленому законом порядку (див., наприклад: статті 1248—1253 ЦК, ст. 45 Закону України «Про нотаріат»).

Підпис обраної стороною особи на тексті правочину, який не потребує нотаріального посвідчення (наприклад, певних видів довіреності) може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування суб'єкта правочину (ст. 245 ЦК). Такими посадовими особами можуть бути, зокрема, керівники організацій різних форм власності, керівник житлово-комунального підприємства, голова правління житлово-будівельного чи житлового кооперативу, головний лікар медичного закладу.

 Обрана суб'єктом правочину інша особа виконує лише технічну функцію підписання тексту правочину, а відтак не набуває внаслідок цього прав та обов'язків за цим правочином.