Стаття 204. Презумпція правомірності правочину

1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У ст. 204 ЦК проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати їх прав і перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках.

У першому випадку неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини). Нікчемними, зокрема, є правочини щодо забезпечення зобов'язань, вчинені із недодержанням письмової форми (ст. 547 ЦК); укладені з порушенням вимог закону про нотаріальне посвідчення (ст. 220 ЦК).

У другому випадку неправомірними будуть визнаватися правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у передбачених законом випадках (оспорювані правочини). Такими, зокрема, є правочини, вчинені малолітніми та неповнолітніми особами за межами їхньої цивільної дієздатності (статті 221—222 ЦК), недієздатними особами (ст. 226 ЦК), під впливом помилки, обману чи насильства (статті 229—231).