Стаття 20. Здійснення права на захист

1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

2, Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

1. Можливість звернутися до компетентного державного чи іншого органу за захистом своїх прав належить управомоченій особі, право якої порушене. Суб'єктивне право на захист включає і засоби процесуально-правового порядку. Це певна процедура (порядок) звернення за захистом порушеного права,безпосередньо визначена законом. Перш за все це право на звернення за судовим захистом, і носієм цього права виступає кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа. Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви (чи скарги), а й можливість звернення із зустрічним позовом чи запереченням проти неї. Суб'єкт права може брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними пра­вами, вимагати винесення рішення, примусового виконання судового рішення. Кожен з цих елементів існує за наявності певних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі.

2. Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми та поря­док захисту, мають єдину мету — забезпечити повний, всебічний, швидкий за­хист суб'єктивного права. Вони становлять єдиний інститут правового захисту. Реалізація права не залежить від волі особи, право якої порушено. Тому не­здійснення права особи на захист не можна ототожнювати з припиненням пра­ва, що порушено. Право продовжує існувати, якщо законом не передбачено інше. Так, якщо продавець був залучений до справи, але ухилився від участі у її роз­гляді, не має права доводити неправильність ведення покупцем справи, поруше­ної третьою особою за позовом про витребування товару (ст. 660 ЦК).

3. Якщо законом передбачено кілька юрисдикційних та поза юрисдикційних форм захисту, особа, право якої порушене, може також на свій власний розсуд обрати будь-яку з цих форм захисту. При цьому застосування нею, наприклад, мір самозахисту не позбавляє її права на звернення до суду.

Особа може також на власний розсуд обрати один із можливих способів за­хисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК, нормами інших за­конів або договором. Наприклад, відповідно до частин 1—2 ст. 678 ЦК покупець, якому переданий товар неналежної якості має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі ж істотного порушення вимог якості товару покупець має право за своїм вибо­ром: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми;

2) вимагати заміни товару. За таких обставин покупець перераховані способи захисту може застосовувати у будь-якій послідовності.

4. Законом можуть передбачатися передумови здійснення права на захист юрисдикційними органами. Так, відповідно до ст. 925 ЦК до пред'явлення пере­візникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти, є обо­в'язковим пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транс­портними кодексами (статутами).

Наймодавець може вимагати у судовому порядку розірвання договору най­му житла у разі необхідності використання житла для власного проживання та членів своєї сім'ї, але він зобов'язаний попередити наймача про розірвання до­говору не пізніше, ніж за два місяці (ст. 825 ЦК).

У разі нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи підрядник має право продати предмет договору побутового підряду, а суму виторгу з ура­хуванням усіх належних підрядникові платежів внести у депозит нотаріуса на ім'я замовника. Однак таким чином він може захистити свої права на одержання належних йому платежів лише після спливу двох місяців після письмового по­передження ним замовника (ст. 874 ЦК).