Стаття 19. Самозахист цивільних прав

1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, ха­рактеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим пору­шенням.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлювати­ся договором або актами цивільного законодавства.

1. Положення ст. 19 ЦК про самозахист цивільних прав є новелою. У цивілістичній доктрині самозахист цивільних прав зазвичай пов'язувався з необхідною обороною і крайньою необхідністю в кримінальному праві. Натомість у ЦК УРСР 1963 р. ці категорії закріплювалися в главі 40. Так, відповідно до ст. 444 ЦК УРСР не підлягала відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. За ст. 445 ЦК УРСР шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна була відшкодовуватися її заподіювачем, за винятками, встановленими цією ж статтею. У новому ЦК норма про крайню не­обхідність знайшла своє відображення в ст. 1171.

У чинному ЦК відсутня самостійна стаття про необхідну оборону, оскільки в ст. 1169 ця проблема вирішується по-іншому. Згідно з ч. 1 вказаної статті шко­да, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були пере­вищені її межі, не відшкодовується. Звідси можна зробити висновок, що в ново­му ЦК необхідна оборона є лише одним із проявів самозахисту, перевищення якої може визначатися як за нормами ЦК, так і за нормами КК України.

2. У ч. 1 коментованої статті визначаються підстави для застосування само­захисту. Такими є не лише порушення і протиправні посягання власних прав особи, але й прав інших осіб, коло яких не обмежується законом. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 1158 ЦК, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх упередження, усунення або зменшення. Очевидно, що ці дії можуть також мати ознаки самозахисту.

Зміст самозахисту полягає у застосуванні особою засобів протидії, які не за­боронені та не суперечать моральним засадам суспільства. Ці заборони передба­чені в ЦК (ст. 1169), а також інших законах України.

Самозахист в юридичній науці розуміється у вузькому та широкому значеннях. Самозахист цивільних прав у вузькому значенні — це вчинення управомоченою (управненою) особою не заборонених законом фактичних дій, спрямова­них на ненастання, зменшення негативних наслідків такого порушення. До та­ких фактичних дій можна віднести, наприклад: встановлення власником перешкод або застосування фактичних дій для безпідставного проникнення інших осіб у житловий будинок, виробничу будівлю, на земельну ділянку.

До способів самозахисту у широкому його значенні належать як фактичні, так і юридичні дії. Таке розуміння самозахисту цілком відповідає змісту ч. 2 ст. 19 ЦК, згідно з якою способи можуть встановлюватись договором або законом.

Способами юридичного характеру протидії порушенню цивільних прав можна вважати, зокрема, застосування стороною в договірних правовідносинах так званих оперативних санкцій на противагу невиконання іншою стороною договір­них обов'язків. Наприклад, у разі неоплати покупцем проданого товару, прода­вець може відмовитися від його передачі покупцеві. Досить поширеним способом самозахисту є притримання майна боржника кредитором (статті 594, 856, І74,916 ЦК та ін.)

3. Частина 2 коментованої статті визначає допустимість застосування само­захисту у тому чи іншому конкретному випадку. Тобто він має бути адекватним факту порушеного права і самого порушення, а також значимості негативних наслідків, що мали бути спричинені порушенням. Зокрема, порушення цивільних прав має бути реальним, а не уявним, неналежне виконання договору підряду не дає права замовникові на пошкодження майна підрядника, обсяг негатив­них наслідків застосування особою самозахисту не повинен істотно перевищу­вати обсяг шкоди, яка їй заподіяна чи могла б бути заподіяна порушенням її цивільного права.

Нарешті законодавець надає особі право на свій розсуд обирати спосіб само­захисту.