Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель
1. Природно-сільськогосподарське районування земель це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.
2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.
У складі земель України значну питому вагу мають землі сільськогосподареького призначення — найцінніші землі.
Успішне здійснення земельної реформи в аграрному секторі нерозривно пов'язане зі специфічним напрямом планування їх використання і охорони — природно-сільськогосподар-рі.ким районуванням цих земель.
Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, воно надає уявлення щодо характеру конкретних земель, особливостей їх доцільного використання, продуктивності тощо.
У свій час основи сільськогосподарського районування закладалися при створенні системи загальносоюзного природно-сільськогосподарського районування. З метою врахування відмінностей природних та економічних умов було розроблене комплексне природно-сільськогосподарське районування всього земельного фонду колишнього СРСР. Воно являло собою систему поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Системою комплексного загальносоюзного районування було виділено природно-сільськогосподарські пояси, зони, провінції, тощо.
Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалася природно-сільськогосподарська зона. Вона характеризувалася певним балансом тепла і вологи, з якими пов'язувалися головні особливості ґрунтоутворення і мінерального живлення рослин. У зоні, як правило, панували відповідні типи і підтипи ґрунтів і рослинності та застосовувалися системи заходів щодо раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалася своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь. Зазначене районування, покладене в основу бонітування ґрунтів, використовувалося при здійснені економічної оцінки земель, а також у першому турі грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.
На території України було виділено п'ять природно-сільськогосподарських зон та дві гірські області. За основу бралося те, що зонам притаманні кліматичні умови, які визначали характерний напрям процесів ґрунтоутворення. У свою чергу, це призводило до формування зональних типів та підтипів ґрунтів, яким відповідали певні типи сільськогосподарського виробництві та системи агротехнічних і меліоративних заходів.
У сучасних умовах при природно-сільськогосподарському районуванні враховуються також агробіологічні вимоги сільськогосподарських культур.
Матеріали природно-сільськогосподарського районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
Природно-сільськогосподарське районування земель надає можливість швидко, економічно і водночас досить повно оцінити потенційні можливості земельних ресурсів певної території.
Відомо, що для сільськогосподарської оцінки території, тобто грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, важливим показником є саме рівень родючості ґрунтів. Слід зауважити, що на родючість ґрунтів і їх продуктивний потенціал впливає комплекс природних і економічних факторів. У свою чергу, сила і характер прояву цих факторів залежить від умов ґрунтоутворення, способу та інтенсивності використання відповідних земельних угідь, спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва, а також від ступеня здійснення природоохоронних заходів у процесі виробничої діяльності.
Агроґрунтове районування земель є основою для розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель (наприклад, проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств; прогнозних матеріалів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель; проектів створення нових землеволодінь і земле-користувань тощо).
Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюється відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.
