Стаття 174. Відповідальність за зобов'язаннями держави

1. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім май­на, яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

1. Держава як учасник врегульованих цивільним правом суспільних відносин наділена цивільною правоздатністю, набуває цивільних прав та обов'язків та несе відповідальність у разі їх невиконання чи порушення прав інших суб'єктів. Правовий статус держави має свої особливості, зумовлені специфікою її становища як носія публічної влади, що характеризується суверенітетом - верховенством державної влади всередині країни та її незалежністю від будь-якої іншої влади за її межами.

Держава є учасником цивільних відносин як суб'єкт публічного права (ч. ст.2 ЦК). Для реалізації загальнодержавних та суспільних завдань вона бере участь у цивільних відносинах, у рамках яких нівелюється її правовий статус як привілейованого суб'єкта публічного права. У відносинах, що регулюються приватним правом і базуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності держава не наділяється владними повноваженнями.Її правовий статус урівноважується з статусом інших учасників цивільних відносин, а діяльність підпорядковується загальним засадам цивільного законодавства. Цивільний кодекс України чітко закріплює принцип рівності прав держави та інших учасників цивільних відносин (ст. 167).

2. Відповідальність держави, як і інших суб'єктів, у сфері цивільного права носить майновий характер та полягає у застосуванні до правопорушника невигідних правових наслідків (санкцій) з метою захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу. Держава виступає у будь-яких відносинах, зокрема, у цивільних, в особі своїх органів, їх посадових і службових осіб. Правові засади відповідальності держави за діяння таких органів, їх посадових та службових осіб у загальних  рисах сформульовані ст. 56 Конституції України, яка передбачає притягнення держави до цивільної відповідальності у разі заподіяння матеріальної та моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідальність держави, крім глави 11 ЦК, передбачається й у інших статтях Кодексу. Зокрема, статті 1173—1175 фіксують правило про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади, посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним та скасований. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попе­реднього (досудового) слідства, прокуратури або суду також підлягає відшкодуванню державою у повному обсязі незалежно від вини посадових чи службових осіб цих органів (ст. 1176 ЦК). Відповідальність держави встановлювалася також ч. 4 ст. 48 Закону України «Про власність» та іншими законами України.

3. Як зазначається у ст. 41 Конституції України, статті 31—39 Закону України „Про власність», відповідальність держави за своїми зобов'язаннями обмежується майном, що є державною власністю. Виступаючи засновником юридичних осіб, держава закріплює частину належного їй майна за створеними нею державними та казенними підприємствами і організаціями, бюджетними установами. Майно, що залишилось у результаті такого розподілу (кошти Державного бюджету України, інше рухоме та нерухоме майно), формує матеріальну і фінансову основу діяльності держави та може бути об'єктом звернення стягнення за її зобов'язаннями.

4. Загальні засади матеріальної та фінансової самостійності держави, підстави її відповідальності та особливості реалізації нею повноважень власника закріплюються Конституцією України. Насамперед відповідно до ч. 2 ст. З Конституції держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Згідно зі ст. 13 Конституції органи державної влади від імені Українського народу здійснюють права власника на землю, надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального - шельфу, виключної (морської) економічної зони. До кола повноважень Верховної Ради України належить затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності та правовий режим власності. Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції України здійснює управління об'єктами права державної власності. Наведені положення деталізуються у Законі України «Про управління об'єктами державної власності».

5. Цивільний кодекс не містить переліку майна, власником якого є держава, що може бути об'єктом стягнення за її зобов'язаннями. Стаття 326 ЦК фіксує правило загального характеру про належність до державної власності майна, в тому числі грошових коштів, власником яких є держава Україна. На відміну від права комунальної та приватної власності, держава може бути власником будь-якого майна без жодних обмежень.

Проте перелік об'єктів права загальнодержавної власності містився у ст. 34 Закону України «Про власність». Згідно з ним до державної власності відносяться: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти Державного бюджету; Національний банк, інші державні банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Але із зазначеного переліку не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями держави на майно, що згідно із законом не може належати фізичним і юридичними особам.

6. Законодавством закріплюється презумпція належності землі до державної власності. Згідно із ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Земельний кодекс закріплює перелік земель, що належать виключно до державної власності та не передаються у комунальну і приватну власність. До них належать: землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами (ст. 84 ЗК).

Крім вищезазначених земель, не можуть передаватись у приватну власність: землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісового та водного фондів.

7. До переліку об'єктів, на які не допускається звернення стягнення за зобов'язаннями держави, відносяться надра. Вони є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Реалізація права власності на надра здійснюється через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради народних депутатів (ст. 4 Кодексу України про надра).Таким чином, надра не можуть бути об'єктом купівлі-продажу, дарування чи відчужуватися у будь-якій іншій формі. Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям та громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії). Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу землевласники і землекористувачі у межах наданих їм земельних ділянок мають право видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, прісні підземні води до 20 метрів.

Видобуті з надр корисні копалини та інші природні ресурси можуть за умов додержання вимог законодавства переходити у державну, комунальну чи приватну власність. Зокрема, відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999 р. інвестор, як сторона договору про розподіл продукції, зобов'язується виконати за свій рахунок і на свій ризик роботи по проведенню пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагоро­ди) у вигляді частини видобутих, відповідно до угоди, корисних копалин.

8. Держава є власником усіх лісів у межах території Україні (ст.6 Лісового Кодексу; далі — ЛК). Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам свої повноваження у цій сфері. Ради у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному законодавством.

Слід враховувати, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ч.2 ст.56 ЗК). Тому такі земельні ділянки лісового фонду можуть бути об'єктом стягнення за зобов'язаннями держави.

9. Водний кодекс України (далі — ВК) закріплює виключну власність народу України на води (водні об'єкти) та можливість їх надання лише у користу­вання. Реалізація права власності на води (водні об'єкти) здійснюється через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади (ст. 6 ВК).

Виняток становлять замкнені природні водойми загальною площею до 3 га, які можуть безоплатно передаватись у власність громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади (ч.2 ст. 59 ЗК).

10. До групи об'єктів права державної власності відносяться кошти Державного бюджету України. Згідно із ст. 29 Бюджетного кодексу України (далі — БК) до доходів Державного бюджету України належать: доходи (за винятком тих, що закріп­лені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі, а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету Ук­раїни, проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі у майні господарських товариств; гранти і дарунки у вартісному обрахунку.

До державної власності належать також кошти, отримані у результаті держав­них зовнішніх та внутршніх запозичень та перераховані з відповідних місцевих бюджетів і бюджету АРК (міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів). Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст.16 БК). У разі, якщо прогнозні показники доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських бюджетів перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, які за ст. 100 БК підлягають передачі до Державного бюджету України.

11. Вітчизняним законодавством встановлені умови та порядок передачі об'єктів права комунальної власності у державну. Зокрема, відповідно до Закону України «Про передачу обєктів права державної та комунальної власності» від З березня 1998 р. об'єктами передачі є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, спору­ди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств; житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій. Не можуть бути об'єктами передачі казенні підприємства та підприємства, діяльність, яких пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних судово-медичних, судово-психіатричних експертиз тощо.

12. Окремий закон, що встановлює перелік майна, на яке не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями держави, ще не прийнятий.

Стягнення за зобов'язаннями держави не може бути звернено на майно,що вилучене з цивільного обороту, тобто яке не може перебувати у власності фізичних чи юридичних осіб (ст. 178 ЦК). Постановою Верховної Ради України „Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. затверджений Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До нього належать: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї та боєприпасів до неї, які придбані громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; усі види ракетного палива, також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби тощо.

Не поширюється правило коментованої статті на випадки звернення стягнення на землю (ст. 84 ЗК) та інші природні ресурси, що перебувають у державній власності та не можуть належати фізичним та юридичним особам на праві власності.Звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, що належать державі, можливе лише у випадках, передбачених законом за умови їх вільної оборотоздатності.

13. Майно, що закріплене за створеними державою юридичними особами, не може бути об'єктом стягнення за її боргами. Це положення випливає із змісту ст. 176 ЦК, згідно з якою створені державою юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.