Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, ..
Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Коментована стаття спрямована на регулювання конституційних засад захисту суверенітету і територіальної цілісності нашої держави, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, використання Збройних Сил України, відповідних військових формувань та правоохоронних органів, а також соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, і членів їх сімей.
Серед конституційних засад особливе місце належить положенням про права і свободи людини і громадянина, державний суверенітет і територіальну цілісність України. Такий висновок випливає із аналізу як статей 1 та 2, так і ст. 157 Конституції. Виходячи із значення реальності державного суверенітету і територіальної цілісності для самого факту існування і поступального розвитку незалежної української держави, Конституція одними з головних її функцій, справою всього українського народу визнає захист її суверенітету і територіальної цілісності, а також забезпечення економічної та інформаційної безпеки.
Співставлення ч. 1 ст. 17 Конституції та ст. З Закону України від 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України» дає підстави визнати суверенітет, територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку об'єктами національної безпеки України. Остання визначається цим законом як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Важливість і складність завдань національної безпеки України викликає необхідність суспільного визнання на рівні Основного Закону захист суверенітету і територіальної цілісності України обов'язком держави, справою всього народу. Визнаючи захист суверенітету, територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки найважливішою функцією держави, ч. 1 ст. 17 в той же час не вказує, які саме державні органи її виконують. Коло суб'єктів, на яких покладається виконання цієї функції, можна визначити шляхом тлумачення частин 2—4 ст. 17, статей 85, 102, 106, 107,116 Конституції України, а також ст. 4 Закону від 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України». До таких суб'єктів, на наш погляд, належать: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України.
Повноваження вищеназваних органів держави щодо забезпечення суверенітету, територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки чітко визначаються у статтях 85, 102, 106, 107, 116 Конституції України, ст. 9 Закону «Про основи національної безпеки України», а також у законах України, які визначають їх правове положення і компетенцію.
Частина 2 ст. 17 Конституції окреслює завдання щодо забезпечення оборони України, яка ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначається як система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Реалізація даного завдання покладається на Збройні Сили України, які відповідно до Конституції України забезпечують оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України складаються з таких видів: Сухопутні війська, Військово-По-вітряні сили, Війська Протиповітряної оборони і Військово-Морські Сили.
Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, Закон України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України», Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про оборону України», статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері. Функції Збройних Сил України, їх склад, правові засади організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління визначаються Законом України «Про Збройні Сили України».
Частина 3 коментованої статті забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладає на відповідні військові формування та правоохоронні органи.
За чинним законодавством України військове формування — це створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності. Правоохоронні органи — це органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.
Забезпечення державної безпеки покладається на Службу безпеки України, яка згідно із Законом України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» є державним правоохоронним органом спеціального призначення. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.
Основне призначення Служби безпеки України полягає в захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.
До завдань Служби безпеки України Закон України «Про Службу безпеки України» (ст. 2) також відносить: попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Діяльність Служби безпеки України передбачає її взаємодію з іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які зобов'язані сприяти їй у виконанні покладених на неї завдань. Громадяни України та їх об'єднання, інші особи мають сприяти законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах. Такого роду допомогу Службі безпеки України можна розглядати як реалізацію громадянами України свого громадянського обов'язку, оскільки захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є справою всього українського народу.
Захист державної безпеки прямо пов'язаний із захистом державного кордону України. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Непорушність державних кордонів є свідченням територіальної цілісності, політичної й економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Виходячи з цього, охорона державного кордону України визнається невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки України.
Забезпечення цілісності і недоторканності державного кордону України є конституційною вимогою (ст. 2 Конституції), обов'язок по реалізації якої покладається відповідно до Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України» на Збройні Сили України та відповідні військові формування.
Захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контр-розвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.
Координація діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави із захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України.
Охорона державного кордону України є невід'ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України в повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України. Охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря — на Збройні Сили України. Державна прикордонна служба України і Збройні Сили України під час виконання завдань з охорони державного кордону України керуються законами України «Про державний кордон України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Державна прикордонна служба України в межах встановлених законодавством повноважень координує діяльність державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.
Законодавство України передбачає, що в забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону в межах своєї компетенції також беруть участь: міліція, яка діє згідно з Законом України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, правовий статус яких визначено в Законі України від 26 березня 1992 р. «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України».
В Україні, яка стала на шиях розбудови демократичної, соціальної, правової державності, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції). Визнавши права і свободи людини безумовною цінністю, Конституція України заборонила використання Збройних Сил та інших військових формувань для їх обмеження. Дана заборона отримала відображення і конкретизацію в законах, які визначають правовий статус Збройних Сил України та інших військових формувань.
Конституція України також забороняє використання Збройних Сил та інших військових формувань з метою повалення конституційного ладу. Встановлення даної заборони випливає зі ст. 5 Конституції, яка закріплює право змінювати конституційний лад в Україні виключно за народом і не допускає узурпацію цього права ані державою, ані її органами і посадовими особами. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб згідно зі ст. 109 Кримінального кодексу України.
Основний Закон визнає неприпустимим використання Збройних Сил та інших військових формувань і для усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, оскільки через органи державної влади та органи місцевого самоврядування народ здійснює свою владу (ст. 5 Конституції).
Частина 5 коментованої статті встановлює обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Фундаментальним правовим підґрунтям для закріплення цього обов'язку держави є визнання Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю (ст. 3), проголошення України соціальною державою (преамбула, ст. 1), гарантування громадянам права на соціальний захист, на рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму (ст. 46).
Цей конституційний обов'язок держави і відповідні йому права громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, отримали свій розвиток і конкретизацію в законах України від 20 грудня 1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 9 квітня 1992 р. «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», а також у відповідних статтях законів України «Про Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про Державну прикордонну службу України». Важливе значення для реалізації даної норми Конституції має також рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п. 6 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин 4 і 5 ст. 22 Закону України «Про міліцію» та ч. 6 ст. 22 Закону України від 3 червня 1999 р. «Про пожежну безпеку» (справа № 1-8/99 про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї»).
Чинне законодавство України передбачає створення воєнізованих або збройних формувань виключно з метою забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки України. Частина 4 ст. 17 Конституції встановлює заборону щодо створення і функціонування будь-яких інших збройних формувань, не передбачених законом.
Порушення конституційної заборони щодо створення і функціонування збройних формувань має наслідком притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 260 Кримінального кодексу України.
Під збройними формуваннями Кримінальний кодекс України розуміє воєнізовані групи, які незаконно озброєні придатною для використання вогнепальною, вибуховою або іншою зброєю. Воєнізованими вважаються такі формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підлеглість і дисципліну, і в яких здійснюється військова або стройова чи фізична підготовка.
Про факт створення і функціонування таких заборонених формувань можуть свідчити дії, які виявилися: у створенні не передбачених законами України воєнізованих або збройних формувань; участі у їх діяльності; керівництві ними; їх фінансуванні; поставці їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин або військової техніки; участі в їх складі при нападі на підприємства, установи, організації або громадян. Здійснення будь-яких із зазначених дій слід розцінювати як порушення Конституції України, за яке винні особи мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
У Декларації про державний суверенітет Україна проголосила про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. В Декларації також зазначено, що територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
На виконання цих положень Декларації Конституція заборонила розташування на території України іноземних військових баз. Разом з тим, виходячи зі специфіки створення Української держави, її зв'язків з Російською Федерацією, Основний Закон у п. 14 розділу XV «Перехідні положення» передбачив можливість використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України. На сьогодні використання російським Чорноморським флотом бази в Севастополі здійснюється на умовах оренди відповідно до низки міжнародних договорів між Україною і Російською Федерацією.
