Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, ..

Published by Консультант on Чт, 03/19/2009 - 15:03

 

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілі­сності України, забезпечення її економічної та інформаційної без­пеки є найважливішими функціями держави, справою всього Украї­нського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили Украї­ни.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та пра­воохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів вла­ди чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонуван­ня будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування інозем­них військових баз.
 
Коментована стаття спрямована на регулювання конститу­ційних засад захисту суверенітету і територіальної цілісності нашої держави, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, використання Збройних Сил України, відповідних військових формувань та правоохоронних органів, а також соц­іальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, і членів їх сімей.
Серед конституційних засад особливе місце належить поло­женням про права і свободи людини і громадянина, державний суверенітет і територіальну цілісність України. Такий висновок випливає із аналізу як статей 1 та 2, так і ст. 157 Конституції. Ви­ходячи із значення реальності державного суверенітету і терито­ріальної цілісності для самого факту існування і поступального розвитку незалежної української держави, Конституція одними з головних її функцій, справою всього українського народу ви­знає захист її суверенітету і територіальної цілісності, а також за­безпечення економічної та інформаційної безпеки.
Співставлення ч. 1 ст. 17 Конституції та ст. З Закону України від 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України» дає підстави визнати суверенітет, територіальну цілісність Украї­ни, її економічну та інформаційну безпеку об'єктами національ­ної безпеки України. Остання визначається цим законом як за­хищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Важливість і складність завдань національної безпеки Украї­ни викликає необхідність суспільного визнання на рівні Основ­ного Закону захист суверенітету і територіальної цілісності Украї­ни обов'язком держави, справою всього народу. Визнаючи захист суверенітету, територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки найважливішою функцією держави, ч. 1 ст. 17 в той же час не вказує, які саме державні органи її викону­ють. Коло суб'єктів, на яких покладається виконання цієї функ­ції, можна визначити шляхом тлумачення частин 2—4 ст. 17, ста­тей 85, 102, 106, 107,116 Конституції України, а також ст. 4 Закону від 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України». До таких суб'єктів, на наш погляд, належать: Президент Украї­ни, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада на­ціональної безпеки і оборони України, міністерства та інші цен­тральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служ­ба України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України.
Повноваження вищеназваних органів держави щодо забезпе­чення суверенітету, територіальної цілісності України, її еконо­мічної та інформаційної безпеки чітко визначаються у статтях 85, 102, 106, 107, 116 Конституції України, ст. 9 Закону «Про основи національної безпеки України», а також у законах України, які визначають їх правове положення і компетенцію.
Частина 2 ст. 17 Конституції окреслює завдання щодо забез­печення оборони України, яка ст. 1 Закону України «Про оборо­ну України» визначається як система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформацій­них, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Реалізація даного завдання покладаєть­ся на Збройні Сили України, які відповідно до Конституції Укра­їни забезпечують оборону України, захист її суверенітету, терито­ріальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України складаються з таких видів: Сухопутні війська, Військово-По-вітряні сили, Війська Протиповітряної оборони і Військово-Морські Сили.
Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Кон­ституція України, Закон України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України», Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про оборону України», статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжна­родні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері. Функції Збройних Сил України, їх склад, правові засади організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління визначаються Законом України «Про Збройні Сили України».
Частина 3 коментованої статті забезпечення державної без­пеки і захисту державного кордону покладає на відповідні війсь­кові формування та правоохоронні органи.
За чинним законодавством України військове формування — це створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалеж­ності і національних інтересів, територіальної цілісності і недо­торканності. Правоохоронні органи це органи державної вла­ди, на які Конституцією і законами України покладено здійснен­ня правоохоронних функцій.
Забезпечення державної безпеки покладається на Службу безпеки України, яка згідно із Законом України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» є державним правоохо­ронним органом спеціального призначення. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.
Основне призначення Служби безпеки України полягає в за­хисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіаль­ної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.
До завдань Служби безпеки України Закон України «Про Служ­бу безпеки України» (ст. 2) також відносить: попередження, виявлен­ня, припинення й розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосеред­ньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Діяльність Служби безпеки України передбачає її взаємодію з іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які зобов'язані сприяти їй у виконанні покладених на неї завдань. Громадяни України та їх об'єднання, інші особи мають сприяти законній діяльності Служ­би безпеки України на добровільних засадах. Такого роду допо­могу Службі безпеки України можна розглядати як реалізацію громадянами України свого громадянського обов'язку, оскільки захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпе­чення її економічної та інформаційної безпеки є справою всього українського народу.
Захист державної безпеки прямо пов'язаний із захистом дер­жавного кордону України. Державний кордон України визначаєть­ся Конституцією та законами України, а також міжнародними до­говорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Непорушність державних кордонів є свідченням територіальної цілісності, політичної й економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Виходячи з цього, охорона держав­ного кордону України визнається невід'ємною частиною загально­державної системи забезпечення національної безпеки України.
Забезпечення цілісності і недоторканності державного кор­дону України є конституційною вимогою (ст. 2 Конституції), обо­в'язок по реалізації якої покладається відповідно до Закону Укра­їни від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України» на Збройні Сили України та відповідні військові формування.
Захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяль­ності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу полі­тичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контр-розвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.
Координація діяльності військових формувань та правоохо­ронних органів держави із захисту державного кордону здійс­нюється Державною прикордонною службою України.
Охорона державного кордону України є невід'ємною складо­вою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою Украї­ни на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Зброй­ними Силами України в повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпе­чення недоторканності державного кордону України. Охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну служ­бу України, а в повітряному та підводному просторі в межах те­риторіального моря на Збройні Сили України. Державна при­кордонна служба України і Збройні Сили України під час вико­нання завдань з охорони державного кордону України керуються законами України «Про державний кордон України», «Про Дер­жавну прикордонну службу України», «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Державна прикордонна служба України в межах встановле­них законодавством повноважень координує діяльність держав­них органів, що здійснюють різні види контролю при перети­нанні державного кордону України або беруть участь у забезпе­ченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.
Законодавство України передбачає, що в забезпеченні дер­жавної безпеки і захисті державного кордону в межах своєї ком­петенції також беруть участь: міліція, яка діє згідно з Законом України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, правовий статус яких визначено в Законі України від 26 березня 1992 р. «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України».
В Україні, яка стала на шиях розбудови демократичної, со­ціальної, правової державності, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою со­ціальною цінністю, а права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції). Визнавши права і свободи людини безумовною цінністю, Конституція України за­боронила використання Збройних Сил та інших військових фор­мувань для їх обмеження. Дана заборона отримала відображен­ня і конкретизацію в законах, які визначають правовий статус Збройних Сил України та інших військових формувань.
Конституція України також забороняє використання Зброй­них Сил та інших військових формувань з метою повалення кон­ституційного ладу. Встановлення даної заборони випливає зі ст. 5 Конституції, яка закріплює право змінювати конституційний лад в Україні виключно за народом і не допускає узурпацію цього права ані державою, ані її органами і посадовими особами. Дії, спрямо­вані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, тягнуть за собою криміналь­ну відповідальність винних осіб згідно зі ст. 109 Кримінального кодексу України.
Основний Закон визнає неприпустимим використання Зброй­них Сил та інших військових формувань і для усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, оскільки через органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування народ здійснює свою владу (ст. 5 Конституції).
Частина 5 коментованої статті встановлює обов'язок держа­ви щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Фундамен­тальним правовим підґрунтям для закріплення цього обов'язку держави є визнання Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю (ст. 3), проголошення України соціальною державою (преамбула, ст. 1), гарантування громадянам права на соціальний захист, на рівень життя, не нижчий від прожитково­го мінімуму (ст. 46).
Цей конституційний обов'язок держави і відповідні йому права громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, отримали свій розвиток і конкретизацію в законах Украї­ни від 20 грудня 1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 9 квітня 1992 р. «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ», а також у відпо­відних статтях законів України «Про Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про Державну прикордонну службу України». Важливе значення для реалізації даної норми Конституції має також рішення Конституційного Суду України у справі за консти­туційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлума­чення положень п. 6 ст. 12 Закону України «Про соціальний і пра­вовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин 4 і 5 ст. 22 Закону України «Про міліцію» та ч. 6 ст. 22 Закону Украї­ни від 3 червня 1999 р. «Про пожежну безпеку» (справа № 1-8/99 про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї»).
Чинне законодавство України передбачає створення воєнізо­ваних або збройних формувань виключно з метою забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки України. Частина 4 ст. 17 Кон­ституції встановлює заборону щодо створення і функціонування будь-яких інших збройних формувань, не передбачених законом.
Порушення конституційної заборони щодо створення і функціо­нування збройних формувань має наслідком притягнення вин­них осіб до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 260 Кри­мінального кодексу України.
Під збройними формуваннями Кримінальний кодекс Украї­ни розуміє воєнізовані групи, які незаконно озброєні придатною для використання вогнепальною, вибуховою або іншою зброєю. Воєнізованими вважаються такі формування, які мають органі­заційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підлеглість і дисципліну, і в яких здійснюється військова або стройова чи фізична підготовка.
Про факт створення і функціонування таких заборонених фор­мувань можуть свідчити дії, які виявилися: у створенні не перед­бачених законами України воєнізованих або збройних формувань; участі у їх діяльності; керівництві ними; їх фінансуванні; поставці їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин або військової техніки; участі в їх складі при нападі на підприємства, установи, організації або громадян. Здійснення будь-яких із зазначених дій слід розці­нювати як порушення Конституції України, за яке винні особи мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
У Декларації про державний суверенітет Україна проголоси­ла про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не на­бувати ядерної зброї. В Декларації також зазначено, що терито­рія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
На виконання цих положень Декларації Конституція заборо­нила розташування на території України іноземних військових баз. Разом з тим, виходячи зі специфіки створення Української держави, її зв'язків з Російською Федерацією, Основний Закон у п. 14 розділу XV «Перехідні положення» передбачив можливість використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договора­ми України, ратифікованими Верховною Радою України. На сьо­годні використання російським Чорноморським флотом бази в Севастополі здійснюється на умовах оренди відповідно до низки міжнародних договорів між Україною і Російською Федерацією.