Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1.Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого свого або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1)визнання права;

2)визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само­врядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що вста­новлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої—п'ятої статті 13 цього Кодексу.

1. Стаття 16 визначає орієнтовний перелік способів судового захисту. Так, відповідно до Закону України «Про судоустрій України» правосуддя в державі здійснюється у формі цивільного, господарського, адміністративного, криміналь­ного та конституційного судочинства Конституційним Судом України та суда­ми загальної юрисдикції. Цим самим Законом передбачається принцип гаран­тування усім суб'єктам правовідносин захисту їхніх прав, свобод та законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону (ст. 6 Закону). Водночас передбачається неможливість позбавлення суб'єктів права на розгляд їхніх справ у суді, до підсудності якого вони віднесені процесу­альним законом. Причому правом на судовий захист наділяються не лише гро­мадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, але й іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи.

2. Необхідно враховувати, що за згодою сторін цивільні та господарські спо­ри можуть розглядатися судами, які не є органами правосуддя. Так, Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. визна­чено правові засади діяльності міжнародного комерційного арбітражу. До цього Закону додані як додатки Положення про Міжнародний комерційний арбітраж­ний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. У Законі Украї­ни «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. підкреслено, що завданням тре­тейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішен­ня спорів відповідно до закону (ст. 3). Такі суди хоча і не входять до складу сис­теми правосуддя, але можуть вважатися юрисдикційними органами захисту ци­вільних прав та охоронюваних законом інтересів.

Важливим є застереження, викладене у ст. 17 ЦПК України 2004 р., про те, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім ви­падків, встановлених законом.

3. За захистом своїх прав і свобод особа може також звертатися за відповідних умов до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій. Нині найпо­ширенішим є захист Європейським Судом з прав людини, який діє на підставі Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 p.).

Щодо кола осіб, які вправі звертатися до суду за захистом свого порушеного права чи інтересу, то воно визначається процесуальним законодавством і залежить від форми правосуддя. Так, правом на звернення до суду з цивільних справ раніше були наділені самі особи, право яких порушене; а також прокурор, органи держав­ної влади  та місцевого самоврядування, інші фізичні та юридичні особи (статті 5, 121 ЦПК 1963 р.). За статтями 3 і 45 нового ЦПК 2004 р. таким правом наділені особи,право яких порушене, їхні представники, Уповноважений BP України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

Що стосується кола справ, що підлягають розгляду судами загальної юрисдикції,то відповідно до ЦПК 1963 р. судам були підвідомчі справи по спорах, що виникають із цивільних, сімейних, трудових і кооперативних відносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин; справи що виникають з адміністратив­но-правових відносин та справи окремого провадження, а також інші справи (ст.24 ЦПК 1963 p.).

За новим ЦПК 2004 р. в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів,що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин (ст. 15).

4. У ч. 2 ст. 16 ЦК визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Першим способом захисту є визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно (ст. 392 ЦК), щодо визнання права авторства на твір науки, літератури,мистецтва (статті 423; 432 ЦК). Зазначений спосіб захисту за загальним не пов'язаний з безпосереднім порушенням права особи. Проте цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад, щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторним позовом або з позовом про виключення майна з опису або звільнення з-під арешту.

Наступний спосіб захисту — про визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215—236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину. З ­таким позовом мають право звертатися не лише самі сторони недійсного правочину,але й інші особи, наприклад, представники неповнолітніх, малолітніх, обмежено дієздатних чи недієздатних осіб, а також інші зацікавлені особи.

Третій спосіб захисту цивільних прав — припинення дії, яка порушує право,пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках,коли іншою особою чиняться перешкоди у здійсненні власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов — ст. 391 ЦК); у разі неправомірного використання об'єкта права інтелек­туальної власності (статті 424; 432 ЦК).

Четвертий спосіб захисту — відновлення становища, яке існувало до по­рушення права. Цей спосіб пов'язаний із застосуванням певних заходів, спря­мованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відно­вити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може зна­ходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення; про усунення перешкод у здійсненні права власності; про застосу­вання наслідків недійсного правочину; про заборону використання твору без дозволу автора.

П'ятий спосіб захисту — примусове виконання обов'язку в натурі застосо­вується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії сто­совно позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей спосіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідно­син між позивачем та відповідачем. Він може мати місце при невиконанні обо­в'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'яз­ком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за дого­ворами про виконання робіт та надання послуг).

Наступні способи захисту — зміна та припинення правовідношення пов'я­зані з необхідністю змінити чи припинити існуюче правовідношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однією із сторін (статті 651, 652 ЦК — для догові­рних зобов'язань). Зокрема, ця вимога може проявлятися у позові: про зміну вартості некомплектного товару чи товару, асортимент якого не відповідає умо­вам договору купівлі-продажу (статті 670,684 ЦК); розірвання договору у зв'яз­ку з невиконанням або неналежним його виконанням другою стороною (статті 708, 726, 755, 782, 783 ЦК та ін.).

Наступний спосіб захисту — відшкодування збитків та інші способи відшко­дування майнової шкоди можуть застосовуватися як самостійно, так і поєдну­ватися з іншими вимогами, наприклад з позовами про розірвання договору у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням його другою стороною, про примусове виконання обов'язку в натурі, про усунення перешкод у користуванні майном тощо. Підставою для застосування цього способу захисту є наявність заподіяної особі майнової шкоди. Більш детально підстави для застосування цього способу захисту регламентуються статтями 22, 623, 624 та главою 82 ЦК. Причому цей спосіб захисту може застосовуватися не лише за порушення поза­договірних (деліктних) зобов'язань, а й договірних. Так, зокрема, підстави для відшкодування заподіяної шкоди передбачені за порушення таких договірних зобов'язань, як: договір купівлі-продажу (статті 661; п. З ст. 678; 700 ЦК); до­говір дарування (ст. 721 ЦК); договір найму (статті 766, 768, 776, 780 ЦК); до­говір підряду (статті 848—850, 852, 858 ЦК) та ін.

Спосіб захисту — відшкодування моральної (немайнової шкоди) пов'яза­ний з наявністю у особи моральних страждань, що виникли, зокрема з неправомірних дій (бездіяльності) іншої особи внаслідок приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, чи стали наслідком знищення чи пошкодження майна, заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті (див. коментар до статей 23 та 1167 ЦК). Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть слугувати: недобросовісне заявлення вимоги до суду про визнання особи недієздатною з наступною відмовою суду у задоволенні такої вимоги (ст. 39 ЦК); визнання недійсним правочину, укладеного осо­бою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними чи недієздатним за межами їх дієздатності (статті 225, 226 ЦК); порушення особистих немайнових прав фізичної особи (ст. 280 ЦК);прийняття неправомірних рішень, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 1167 ЦК); заподіяння каліцтва, іншого пошкодження здоров'я або смерті особи (ст. 1168 ЦК).

Останній спосіб захисту цивільних прав, передбачений ст. 16 ЦК, — визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування їхніх посадових і службових осіб характеризується чітко визначеним суб'єктом — заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи, органи місцевого самоврядування чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подачі такого позову слугують прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. Причому відповідно до статей 1173—1175 ЦК така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).

Справи про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, органів влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що порушують цивільні права фізичних осіб, розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Так, відповідно до п. 1) ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, до компетенції адміністративних судів відносяться, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. При цьому, ст. 171 зазначеного Кодексу передбачає необхідність покладення судом на відповідача обов'язку друкувати оголошення про відкриття провадження в такій адміністративній справі у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

5. Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно відзначити, що за загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу. Крім того, ст. 16 ЦК також допускає можливість встановлення способу захисту не лише судом, але й сторонами договору. Наприклад, за порушення умов договору про своєчасну оплату поставленого чи переданого товару інша сторона має право на відшкодування не лише збитків, але й неустойки, розмір якої передбачений договором між сторонами, і у разі відмови другої сторони від добровільного виконання цієї умови, потерпіла сторона має право на застосу­вання такого способу захисту, як відшкодування збитків та неустойки.

Новий ЦК вперше передбачив можливість визнання правочинів не лише недійсними, але й дійсними (ч. З ст. 215; статті 218—224 ЦК).

6. Особливої уваги надано в ч. З ст. 16 ЦК підставам для відмови суду у за­хисті порушеного права чи інтересу. Зокрема, підставою для відмови суду у за­хисті порушеного права чи інтересу слугують: порушення прав інших осіб, запо­діяння шкоди довкіллю або культурній спадщині при здійсненні особою своїх цивільних прав (ч. 2 ст. 13 ЦК); вчинення дій особою з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах (ч. З ст. 13 ЦК); недотри­мання особою моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13 ЦК); використання ци­вільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання мо­нопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції (ч. 5 ст. 13 ЦК).