Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки ...
Стаття 16.Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Утворення і розвиток суверенної Української держави неможливі без розробки та здійснення багатопланової і цілеспрямованої системи захисту її національної безпеки та складової останньої - екологічної безпеки. Вихідні засади екологічної безпеки сформульовано в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., де виділено окремий розділ «Екологічна безпека». В ньому зазначено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. Саме в Декларації вперше було передбачено обов'язок Української держави щодо забезпечення екологічної безпеки та збереження генофонду народу України.
Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 p., визначає екологічну сферу як складову національної безпеки України та виділяє такі основні напрями її функціонування:
а) впровадження і контроль за додержанням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;
б) контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки;
в) зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;
г) впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;
ґ) реалізація заходів щодо зниження впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;
д) недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.
Подальший розвиток правового забезпечення екологічної безпеки відображено у постанові Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. «Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».
Розв'язанню проблем техногенно-екологічної безпеки присвячено розділ зазначеної постанови «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу». Серед необхідних для цього заходів у постанові передбачено: здійснення перебудови середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго - і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів; застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідницькими роботами із створення об'єктів штучного походження, їх проектування, будівництва та фінансування з метою управління техногенними навантаженнями, раціонального використання природних ресурсів і розміщення продуктивних сил; проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень; розробку методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об'єктами; проведення досліджень з метою створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, на транспорті і в сільському господарстві.
В Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
Екологічна безпека є складовою глобальної та національної безпеки і становить собою стан захищеності довкілля від порушення його екологічної рівноваги. Мета забезпечення екологічної безпеки — підвищення захищеності особистості в умовах поглибленої екологічної кризи та посилення негативного впливу техногенної діяльності на навколишнє середовище. До об'єктів цієї безпеки традиційно відносять: людину, її життя і здоров'я; власність; суспільство з його матеріальними і духовними цінностями; державу, функціонування якої покликано забезпечувати нормальні умови для життєдіяльності громадян. Забезпечення екологічної безпеки здійснюється за допомогою відповідних заходів державного впливу: впровадження науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля; проведення, контролю за станом навколишнього природного середовища; зниження антропогенних навантажень, ліквідацію наслідків шкідливого впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій, реалізацію заходів щодо зменшення наслідків Чорнобильської катастрофи;профілактику неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.
Екологічна безпека забезпечується системою організаційно-правових, економічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, система яких передбачена нормативно-правовими актами екологічного та інших галузей законодавства України. Серед них такі: екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення у дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні заходів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів: охорона навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу; охорона навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення; охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами; екологічна безпека транспортних засобів; дотримання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, Імпортного устаткування, технологій і систем; вимоги екологічної безпеки щодо військових оборонних об'єктів та військової діяльності; екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів.
Відповідно до Указу Президента України від 15 вересня 2003 р. «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів» спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екологічної безпеки є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Важливим обов'язком держави, передбаченим в коментованій статті, є підтримання екологічної рівноваги на території України.
Екологічна рівновага в юридичній літературі розглядається як об'єктивна категорія, що характеризує відносну сталість видового складу живих організмів, їх чисельність, продуктивність, розподіл у просторі, сезонні зміни, біотичний кругообіг речовин та шших біологічних процесів у будь-яких природних співтовариствах. Зміст екологічної рівноваги становить собою сталість і замкнутість біотичного кругообігу речовин. Без знання складних та взаємозалежних механізмів екологічної рівноваги неможливі раціональне природокористування, прогнозування господарської діяльності та збереження довкілля у придатному для життя стані. У зв'язку з наведеним держава встановлює певні застереження в економічній сфері з метою збереження екологічної рівноваги, поліпшення якості життя, раціонального використання природних ресурсів.
Важливим напрямком державного регулювання відносин у сфері встановлення екологічної рівноваги є раціональне, обмежене користування природними ресурсами. Його метою є задоволення матеріальних потреб суспільства за рахунок наявних і відтворюваних природних ресурсів, визначення найефективнішого, економічно вигідного їх використання без заподіяння шкоди життєво важливим інтересам людей.
Серед державних засобів забезпечення екологічної рівноваги необхідно виділити: встановлення дозвільного порядку надання права на природокористування; наявність еколого-правових приписів, які містять обмеження на природокористування та зобов'язання щодо здійснення заходів по відтворенню природних ресурсів, їх раціональному використанню та ресурсозбереженню в технологічних процесах; створення засад економічного механізму управління природокористуванням; впровадження моніторингу навколишнього природного середовища як засобу інформаційної та аналітичної підтримки державних рішень екологічної спрямованості; врегулювання питань екологічної стандартизації та нормування, ведення природоресурсових кадастрів і обліку в даній сфері та ін.
Відсутність забезпечення екологічної безпеки та порушення екологічної рівноваги призводять до виникнення екологічних катастроф. Саме до такої екологічної катастрофи слід віднести аварію на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986 р. Зазначена аварія належить до техногенних катастроф, тобто до таких, які пов'язані з діяльністю людей. Для реалізації обов'язку держави з приводу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи запроваджується державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення; особи, винні в порушенні встановленого правового режиму, а також у порушенні приписів державних органів, які здійснюють контроль у цій галузі, несуть юридичну відповідальність; з боку держави запроваджується система медичного забезпечення та соціального захисту осіб, яким надано статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Правовим підґрунтям державного подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є низка нормативно-правових актів, зокрема: закони України від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи*, від 28 лютого 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 20 червня 1997 р. «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення», від 20 лютого 2000 р. «Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення», Указ Президента України від 26 квітня 1996 р. «Про утворення Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології», постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. «Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки (паю)».
Зміцнення здоров'я населення, продовження активного довголіття і тривалості життя людей, подолання демографічної кризи мають для країни пріоритетне значення. Збереження генофонду Українського народу викликано перш за все незадовільною екологічною ситуацією, ускладненою наслідками Чорнобильської катастрофи, погіршеним станом здоров'я населення, критичною демографічною ситуацією, зниженням рівня якості життя більшості громадян. Термін «генофонд» походить від грецького «genos» (рід, походження) та французького «fond» (основа) і розглядається як сукупність усіх генів однієї групи організмів. Він характеризується певним якісним складом і чисельністю.
Виконання державою обов'язку щодо збереження генофонду Українського народу потребує: поетапного збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров'я, їх ефективного використання; забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; переорієнтації охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля; створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими звичками; розвитку фізичної культури та спорту; забезпечення раціонального збалансованого харчування населення; здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку; забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання та навчання; запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я; інтенсивного розвитку медичної та фармацевтичної промисловості.
