Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів
1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.
2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.
4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.
5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.
Суб'єкти правовідносин у сфері розгляду земельних спор за метою та функціональним призначенням можуть бути поділені на три групи. Перша група — суб'єкти безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору (заявник та відповідач або відповідним чином уповноважені ними представники). Дру га — суб'єкти, наділені владними повноваженнями щодо вирішення спору: органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування (даний перелік є вичерпним). До третьої групи належать суб'єкти, безпосередньо не заінтересовані в розгляді спору, але їх участь необхідна для розгляду справи (експерти, свідки).
Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є позасудовим порядком вирішення спорів, для якого характерні наступні стадії: 1) порушення позасудового провадження, 2) підготовка до розгляду, 3) розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення, 4) оскарження рішення, 5) виконання рішення.
Перша стадія. Підставою для порушення позасудового провадження є подання заяви однією зі сторін. Чинним земельним законодавством не визначений порядок подачі заяви, як не встановлені й вимоги щодо її змісту. Проте у будь якому випадку заява має бути мотивованою, а викладені в ній вимоги підтверджені відповідними доказами.
Передумовою подачі заяви про вирішення земельного спору є. правопорушення. При цьому порушення може дійсно мати місце, а може бути й результатом сумлінної омани. ЗК України не передбачає і не визначає передумови звернення до відповідних органів, оскільки в цьому, на думку автора коментованої статті, немає потреби.
Відповідний орган, уповноважений вирішувати земельні спори, зобов'язаний прийняти заяву та зареєструвати її у встановленому порядку. Законодавство не визначає підстави для відмови у прийнятті заяви, але якщо все ж таки це було зроблено, то особа (заявник) має право на звернення до суду для оскарження неправомірних дій. Якщо розгляд певного спору не належить до компетенції зазначеного органу, останній зобов'язаний повідомити про це заявника чи направити заяву за підвідомчістю, про що також повинен бути повідомлений заявник.
Друга стадія — це підготовка справи до розгляду. Законодавчо даний порядок не визначений і не врегульований. Однак для того, щоб повно та всебічно дослідити справу і винести обґрунтоване рішення щодо спору слід провести певні підготовчі дії. Раніше для розгляду певної категорії справ створювалися погоджувальні комісії (статті 107, 108 ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р.). Чинний ЗК України створення таких комісій не передбачає, але в принципі й не забороняє. На думку автора коментованої статті, створення погоджувальних комісій є доцільним, зокрема для вирішення складних спорів.
На даній стадії сторони можуть звернутися з клопотанням про припинення розгляду спору у випадку примирення сторін. Закон не зобов'язує орган, що розглядає спір, перевіряти умови примирення.
ЗК України містить вимогу щодо строку розгляду земельного спору в позасудовому порядку — один місяць з дня подання заяви.
Третя стадія (розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення) охоплює пункти 2 та 3 коментованої статті. Слід зауважити, що немає необхідності ці положення розміщувати в різних пунктах ст. 159 ЗК України, оскільки вони є взаємообумовленими і випливають одне з іншого.
Згідно з чинним ЗК України земельні спори розглядаються на сесіях рад чи засіданнях їх виконавчих органів, засідання органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів з викликом сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. Законодавче закріплення цього положення гарантує сторонам особисте здійснення своїх прав.
Питання про участь (присутність) сторін у процесі розгляду земельного спору має дуже важливе значення. Особиста присутність учасників при розгляді спору дозволяє їм повною мірою реалізувати наданий їм комплекс прав, а також забезпечує всебічне та повне дослідження обставин справи, що є гарантією винесення об'єктивного рішення.
У випадку неявки однієї зі сторін (якщо від неї не надійшло офіційної згоди на розгляд справи за її відсутності) при першому вирішенні питання розгляд спору переноситься, тобто розгляд спору не розпочинається. При цьому немає значення, з якої причини особа не з'явилася. До того ж, особа зобов'язана пояснювати причину неявки.
Якщо ж від особи надійшла офіційна згода на розгля справи за її відсутності, то вирішення питання по суті здій нюється за її відсутності. Однак виникає запитання, що має на увазі законодавець під «офіційною згодою» і в якій формі вона має бути виражена. Чинне законодавство не містить конкретних вимог щодо цього. Автор коментованої статті вважає, що це має бути письмова заява. У будь-якому випадку, волевиявлення особи на розгляд справи за її відсутності має бути виражене у конкретній формі.
Повторне відкладення розгляду земельного спору може мати місце лише з поважних причин. «Поважність» причини є оціночним поняттям, яке не регламентується законодавством (Земельним кодексом) і вирішується за розсудом органу, що розглядає спір.
Неявка сторін (сторони) без поважної причини за повторним викликом не зупиняє розгляд земельного спору та винесення рішення.
Прийняття рішення — найважливіший момент стадії розгляду земельного спору. Законодавство не закріплює необхідні атрибути рішення щодо земельного спору. Слід зауважити, що воно має відповідати всім тим загальним вимогам, які пред'являються до рішень, що виносяться з інших категорій правових спорів (адміністративних, цивільних тощо). Тобто, рішення щодо земельного спору має містити:
1) вступну частину, в якій зазначаються час і місце його розгляду, найменування органу, що його постановив, перелік осіб, які його приймали, найменування сторін та інших осіб, що брали участь у справі;
2) описову частину, де викладається суть вимог заявника, заперечень відповідача;
3) мотивувальну частину, де обґрунтовуються висновки з урахуванням фактичних обставин. Вони повинні цілком відповідати всім документам (доказам), що наявні у справі;
4) резолютивну частину, де міститься кінцевий висновок, підсумок щодо спору, порядок його виконання та строк і порядок оскарження.
Рішення з земельного спору повинно бути винесене компетентним органом, тобто тим органом,.якому підвідомчий спір.
Четверта стадія (оскарження рішення) передбачена п. 5 ст. 158 ЗК України.
Пункт 4 коментованої статті містить положення про те, що в рішенні також зазначається порядок його виконання. Отже, мають бути визначені й заходи, які слід здійснити для відновлення порушеного права. Якщо рішення приймалося за відсутності однієї зі сторін, то дана сторона повідомляється про винесення рішення і може отримати його в загальному порядку.
Отримання рішення сторонами надає їм можливості реалізувати закріплені в ньому положення. Зокрема, якщо сторони згодні з рішенням, то на його підставі відбувається поновлення порушених прав або врегульовуються спірні правовідносини. Якщо ж сторони (сторона) не згодні з рішенням, вони мають право оскаржити його в судовому порядку.
Строк передачі рішення сторонам становить п'ять днів з часу його прийняття. Встановлення даного строку є гарантією реалізації права на оскарження рішення в судовому порядку, оскільки в разі затягнення процедури видачі рішення сторона може пропустити строк, передбачений для подачі апеляції.
