Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції ...
Стаття 158.Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
Коментована стаття регулює питання, пов'язані зі встановленням певних обмежень щодо строків повторного розгляду парламентом законопроекту про внесення змін до Конституції, а також частоти внесення змін до одних й тих самих положень Основного Закону України.
Частина 1 ст. 158 Конституції містить норму, відповідно до якої один і той же законопроект про внесення змін до Конституції України не може бути поданий на розгляд Верховної Ради України раніше ніж через рік з дня прийняття парламентом рішення про його відхилення. Запровадження цієї конституційної заборони має на меті забезпечення, з одного боку, стабільності Конституції, державного і суспільного ладу України, а з другого — ефективної роботи Верховної Ради.
Ця конституційна норма стосується всього тексту Основного Закону, тобто розділів, що змінюються в порядку, передбаченому як ст. 155, так і ст. 156 Конституції. Дані статті запроваджують різний порядок прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України. Як наслідок, відлік часу, сплив якого надає Президенту України або не менш як третині народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради право повторно подати до парламенту законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою, і закон не був прийнятий, також має відмінність, обумовлену специфікою порядку внесення змін до різних розділів Основного Закону (статті 155, 156 Конституції).
Законопроект про внесення змін до Конституції, крім розділівI, III, XIII, може бути внесений повторно на розгляд парламенту не раніше ніж через рік з дня, коли він, схвалений на попередній сесії більшістю від конституційного складу Верховної Ради, був відхилений нею.
Процедура повторного внесення на розгляд парламенту законопроекту про внесення змін до розділівI, III, XIII Конституції значно складніша. Це обумовлено тим, що, по-перше, факт прийняття законопроекту пов'язується не тільки з його прийняттям не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту, але й наступним затвердженням всеукраїнським референдумом, а по-друге — існуванням заборони щодо повторного подання законопроекту про внесення змін до розділівI, III, XIII Конституції до Верховної Ради одного і того ж скликання (ч. 2 ст. 156 Конституції).
Виходячи з цього, законопроект про внесення змін до розділівI, III, XIII Конституції, який був поданий до парламенту з додержанням вимог ст. 156 Конституції і відхилений ним, може бути повторно поданий до Верховної Ради тільки наступного скликання, причому не раніше ніж через рік з дня прийняття негативного рішення щодо цього проекту.
Законопроект про внесення змін до розділівI, III, XIII Конституції, який був поданий до парламенту з додержанням вимог ст. 156 Конституції, прийнятий не менш як двома третинами від його конституційного складу, але не затверджений всеукраїнським референдумом, може бути повторно поданий до Верховної Ради тільки наступного скликання, причому не раніше ніж через рік з дня проведення всеукраїнського референдуму, на якому він не був затверджений.
У частині 2 статті міститься ще одна важлива норма, яка забороняє Верховній Раді України двічі протягом строку своїх повноважень, що триває чотири роки (ст. 76 Конституції) змінювати одні й ті самі положення Конституції. Згідно зі статтею 8 Конституція України має вищу юридичну силу. Відповідно закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Не тільки часті зміни одних і тих самих положень Конституції, але й навіть спроби їх здійснення здатні певною мірою дестабілізувати основи правового регулювання суспільних відносин, завдавати суттєвої шкоди іміджу держави на міжнародному рівні, створювати проблеми для чіткого і ефективного функціонування органів державної влади, діяльність яких безпосередньо пов'язана із реалізацією процедури внесення змін до Конституції України, а саме: Верховної Ради України, Президента і Конституційного Суду України, а також інших державних органів, якщо такі зміни стосуються порядку їх організації або розподілу повноважень.
Обидві заборони вимагають від Президента України і групи народних депутатів України, як суб'єктів внесення законопроектів про внесення змін до Конституції України, а також Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу держави, уповноваженого на прийняття відповідних змін до Конституції, більш вимогливо і відповідально підходити до вирішення питання про внесення змін до Основного Закону держави.
