Стаття 154. Статут акціонерного товариства

1. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

2. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товари­ства, мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

1. На відміну від Закону України «Про господарські товариства», яким пе­редбачаються два установчі документи AT — установчий договір та статут, згідно з ЦК юридична особа має лише один установчий документ (ч.2 ст.87), яким для AT є статут. Як зазначалось, договір про заснування AT діє лише до державної реєстрації товариства (див. коментар до ст.153 ЦК).

Статут можна вважати локальним нормативним актом, оскільки за його до­помогою здійснюється локальне правове регулювання діяльності конкретного AT із врахуванням можливостей, що надаються диспозитивними нормами зако­нодавства, чи деталізацією останнього.

2. Вимоги до змісту статуту AT містяться у ст. 88 та 154 ЦК. Звертає увагу те, що відтепер у статуті AT не слід позначати ані складу його засновників (акціонерів), ані розподілу між ними акцій. Ці відомості будуть міститися в договорі про ство­рення AT, а в подальшому — у реєстрі акціонерів — власників іменних акцій.

Загальними вимогами до статуту AT як до будь-якого установчого документа  є найменування AT, його місцезнаходження, адреса, органи управління (їх склад, порядок формування, компетенція, порядок прийняття ними рішень).

Спеціальні вимоги до статуту AT сформульовані у ст. 154 ЦК. Ними є відо­мості про розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випуска­ються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів. Отже, при цьому деяким чином корегуються й вимоги ч. 1 ст. 88 ЦК України щодо вступу до товариства та виходу з нього, про що стосовно акціонерів мова йти не може, адже останні припиняють свій зв'язок з AT не шляхом «виходу з товариства», а відчуженням ними акцій. Тому процедури виходу з AT статут не повинен містити.

Третю групу умов статуту становлять інші відомості, передбачені законом. Наявність цих умов у статуті може бути як необхідною, так і доцільною для AT/ Прикладом необхідних відомостей є вимога ст. 43 Закону України «Про госпо­дарські товариства» щодо способу персонального повідомлення акціонерів-власників іменних акцій про проведення загальних зборів, про рішення стосовно змін у порядку денному тощо. Відсутність певних можливостей, прав або механізмів у статуті робить неможливим для AT їх здійснення. Наприклад, згідно із ч.2 ст. 157 ЦК зменшення статутного капіталу AT шляхом купівлі та погашення ча­стини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у його статуті. Отже, за відсутності відповідного положення у статуті AT такий шлях зменшення статутного капіталу неможливий. Те саме правило стосується і відповідальності акціонерів (ч.2 ст.152 ЦК), переважного права акціонерів на придбання акцій додаткового випуску (ч.З ст.156 ЦК) тощо. Нарешті, ЦК України передбачає окремі умови здійснення різних прав юридичною особою у відносинах з третіми особами, прикладом чого є ч. З ст. 720, згідно якої укладення AT договору дарування пов'язане з передбаченням цього права у статуті.

Стосовно наявності зазначених положень у статуті — це вимога закону. Од­нак у статуті можуть міститися й положення, не передбачені законом. Ними є як деталізація положень закону, обрання однієї з моделей регулювання, запропонованих законодавцем (наприклад, компетенції загальних зборів та передання окремих питань до компетенції інших органів AT), так і встановлення положень, не передбачених законом. Прикладом останніх є широко застосовуване у практиці передбачення у статутах закритих AT переважного права акціонерів на придбання відчужуваних акціонером акцій. Незважаючи на відсутність поділу у ЦК України AT на закриті та відкриті, ця проблема залишається актуальною. По-перше, в Україні діє численна кількість ЗАТ; по-друге, оскільки ГК України передбачає створення ЗАТ, вони продовжують виникати; по-третє, оскільки правове положення AT, які не проводять відкритої підписки на акції, схоже з ЗАТ, і вони також можуть у своїх статутах передбачати таку норму.

З цього приводу виникають численні спори, які вирішуються судами неоднозначно, і основна проблема зводиться врешті решт до одного: наскільки у статуті AT можна відійти від приписів закону?

При вирішенні цього питання слід виходити з дозвільної спрямованості, яка характерна для цивільно лгравового врегулювання взагалі. Вона полягає у тому, що AT у своєму статуті та внутрішніх документах може регулювати ті чи інші питання на свій розсуд, оскільки це дозволено відповідною нормою. Більш суворо законодавець підходить до регулювання обліку акцій, їх обігу, визначення переліку питань, обов'язкових для вирішення загальними зборами акціонерів, а також тих, що знаходяться в їх виключній компетенції. Це викликано необхідн­істю встановлення для акціонера гарантованості дотримання його прав і можливості їх реалізації.

Таким чином, держава за допомогою закону окреслює межі локального регулювання. Чи можна вважати такими межами норму ст. 28 Закону України «Про господарські товариства», якою передбачається можливість придбання акцій на підставі договору відповідно до законодавства без позначення на те, що інше може передбачатися статутом товариства, як це мало місце в редакції цієї статті до внесення змін у 1997 p.? Тобто, чи можна після 1997 р. передбачати в статуті AT положення щодо переважного права акціонерів закритого AT на придбання відчу­жуваних іншими акціонерами акцій? Очевидно, на це питання слід дати позитивну відповідь, оскільки:

акціонери є власниками акцій, а тому можуть укладати з ними будь-які правочини без обмежень (ст.319 ЦК України);

правовий режим права власності в AT не передбачає права спільної власності акціонерів і тому на них не поширюються норми ст. 362 ЦК України про пере­важне право купівлі частки у праві спільної часткової власності;

до статуту AT згідно із статтями 154,88,116 ЦК та 37,4 Закону України «Про господарські товариства» можуть бути включені інші умови, що не суперечать вітчизняному законодавству;

законодавству України не відповідає включення до статуту ЗАТ положен­ня про переважне право купівлі відчужуваних акціонером акцій, яке не обмежує право акціонерів як власників на розпорядження своїм майном (акціями), а встановлює порядок реалізації цього права, так само, як переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності не обмежує права співвласників на продаж своєї частки. У будь-якому разі це право акціонерами буде здійснене. їм, як відчужувачам за договором купівлі-продажу, байдуже, хто їм сплатить кошти за акції. Навпаки, акціонерам ЗАТ не байдуже, хто посяде місце акціонера, який продав акції. їх інтерес полягає у збереженні закритого характеру товариства і його забезпеченням є передбачення у статуті товариства переважного права. Такий підхід до переважних прав акціонерів ЗАТ нарешті підтвердив Конституційний Суд України в рішенні у справі № 1-11/2005 від 11 травня 2005 р.