Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку
1. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
2. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
3. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.
Конституція України (ст. 41) гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є непорушним.
Чинне законодавство України не визначає підстав припинення права власності Українського народу на землю. Не вирішеними в законодавстві залишаються питання щодо припинення права власності на землю держави та територіальних громад.
Правові підстави та порядок припинення права власності на землю громадян та юридичних осіб визначені в статтях 14О, 142, 143, 145—151 ЗК України. Отже, законодавець чітко визначив випадки, коли власник може бути позбавлений права власності на земельну ділянку.
Умови для підстав припинення права власності на землю можна визначити, як позитивні та негативні. Позитивні умови не несуть для суб'єктів права власності на землю певних негативних наслідків та виникають внаслідок добровільної відмови громадянина або юридичної особи від земельної ділянки
(ст. 142 ЗК України). Відмова можлива тоді, коли земельна ділянка була придбана безоплатно; у випадку смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника. Негативні умови для суб'єктів права на землю полягають у примусовому припиненні права на земельну ділянку та виникають з підстав: звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора за зобов'язаннями власника цієї земельної ділянки, у тому числі за договорами застави землі відповідно ст. 133 Кодексу; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, вказівками спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (пункти «а», «б» ст. 143 ЗК України); припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства (ст. 144); відчуження (викуп, вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності для суспільних потреб у випадках, передбачених статтями 146, 147; відчуження земельних ділянок за рішенням суду (ст. 139); невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (ст. 145); конфіскації земельної ділянки (ст. 148).
Право власності на земельну ділянку може бути також примусово припинено у випадках: систематичного невнесення земельного податку в строки, визначені Законом України «Про плату за землю»; у разі визнання угоди щодо набуття права власності на землю недійсною; у разі втрати громадянства України; у випадках реорганізації або ліквідації юридичної особи.
Право власності на землю може бути припинено також при переході права власності на будівлю і споруди без зміни цільового призначення в порядку, визначеному ст. 120 України.
Відповідно до положень Конституції України право власності на землю може бути припинено в разі встановлення судом фактів придбання земельних ділянок за рахунок коштів, одержаних від злочинної діяльності. Так, згідно зі ст. 148 земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Однією із підстав припинення права власності на землю є викуп земельних ділянок, що можливо у випадках відчуження земельної ділянки за рішенням самого власника шляхом її продажу іншим особам, а також у випадку викупу земельних ділянок для суспільних потреб. При цьому законодавець у ст. 146 закріплює вичерпний перелік таких суспільних потреб. Відповідними гарантіями права власності на земельну ділянку виступають: обов'язковість письмового попередження про це власника земельної ділянки органом, який приймає рішення про її викуп не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу (п. 2 ст. 146), обов'язкове одержання згоди власника земельної ділянки на такий викуп та викуп земельної ділянки за вартістю відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (п. З ст. 146), можливість вирішення в судовому порядку питання, якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю (п. 4 ст. 146).
Відповідно до положень Закону України «Про власність» захист права власника у цьому випадку може здійснюватися шляхом надання йому іншої рівноцінної за якістю земельної ділянки. Крім того, заподіяні цим вилученням збитки підлягають відшкодуванню на загальних підставах (ст. 51 Закону «Про власність»). Зміст цієї статті дає підстави вважати, що вона стосується лише власників-громадян.
Таких самих принципів додержується й судова практика. Так, відповідно до абз. 5 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25 грудня 1996 р. вимоги про вилучення (викуп) земельних ділянок у громадян можуть бути задоволені судом лише за умови забезпечення гарантій, передбачених Земельним кодексом, а саме після виділення радою за бажанням цих громадян рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами, організаціями, для яких відведено земельну ділянку, житлових, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування у повному обсязі інших збитків згідно з відповідним розділом Кодексу.
Гарантією права власності на земельну ділянку виступає положення п. З ст. 153 ЗК України, за яким колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних треб, має право звернутися до суду з позовом про визнання дійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.
Ймовірно вважати, що факт встановлення використання викупленої земельної ділянки не для суспільних потреб має бути підтверджений у судовому порядку шляхом надання колишнім власником земельної ділянки матеріалів про факти не використання такої ділянки, витребування судом у органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування відомостей про підстави передачі такої земельної ділянки іншим користувачам тощо.
Керуючись положенням ст. 152 ЗК України, доцільно вважати, що визнання в судовому порядку недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки тягне за собою повернення незаконно відчуженої земельної ділянки власнику, приведення їі до придатного для використання стану, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за рахунок винних осіб, у тому числі відшкодування збитків, пов'язаних із незаконним викупом.
