Стаття 152. Поняття акціонерного товариства

1. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначе­ну кількість акцій однакової номінальної вартості.

2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.

4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

5. Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

1. Акціонерне товариство (далі — AT) є одним із видів господарських товариств, тобто підприємницьким товариством, метою якого є отримання прибутку. Наведена ознака не підходить до визначення правового статусу фондової біржі як господарського товариства (в тому числі акціонерного), яке хоч і має прибуток, але він не підлягає розподілу між акціонерами (ст.21 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок»). Особливістю AT є не просто наявність статутного капіталу,але й вказівка на те, що цей капітал поділяється на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Тобто на відміну від товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, статутний капітал яких поділений на частки, в AT він поділений на акції. Отже, частки у статутному капіталі цього виду господарських товариств набувають статусу окремого об'єкта права — цінного папера,що іменується акцією. Тому для регулювання відносин в AT застосовуються норми ч. 5 § 1 гл. 8, а також гл. 14 ЦК України.

Акція — це об'єкт права акціонера, а майно AT — об'єкт права AT. Акціонери набувають прав власників, що надаються їм акціями, a AT має права як звичайний суб'єкт цивільного права.

Права акціонерів окремо у ч.5 § 1 гл.8 ЦК не врегульовані, тому до них застосовуються норми статей 114—116 ЦК із урахуванням особливостей статусу акціонерів.Ці права не називаються у ЦК корпоративними, незважаючи на те, що сьогодні цей термін вважається доволі загальновживаним по відношенню до прав акціонерів.Однак останні вочевидь мають свою специфіку у порівнянні як з речовими, так і зобов'язальними правами. На відміну від ЦК РФ та ст.2 Закону РФ «Про акціонерні товариства» у ЦК України права акціонерів не визначаються  як зобов'язальні.Це обґрунтовується тим, що ніяких зобов'язальних відносин між акціонером і AT не виникає і ніяких обов'язків акціонер та AT відносно один одного не мають.

Акцією надаються майнові і немайнові права, тісно пов'язані між собою.Майновими правами «з акції» є: право на одержання дивідендів; право на придбання акцій додаткових випусків; право на сплату сум, що залишилися після задоволення вимог кредиторів, пропорційно вартості акцій, при ліквідації AT; у певних випадках - право вимагати виплати вартості акцій при їх викупі AT.

Особистими немайновими правами «з акції» є: право брати участь в управ­лінні AT (бути присутнім на загальних зборах, голосувати, обирати, бути обра­ним до органів AT тощо) та право на інформацію.

Акції мають однакову номінальну вартість. Тому не може мати місце випуск акцій різної номінальної вартості, наприклад, кілька акцій по одній гривні, кілька по п'ять, по десять тощо. Для зосередження акціонером бажаного пакету акцій ним придбавається певна їх кількість, тобто, участь акціонера у статутному фонды AT визначається не вартістю акцій, а їх кількістю.

2. Як будь-яка юридична особа AT відповідає за своїми зобов'язаннями са­мостійно. Той факт, що акціонери мають безпосереднє відношення до AT, ще не свідчить про можливість притягнення їх до відповідальності за боргами AT. Більш того, невиправдано навіть зазначати про те, що вони не несуть взагалі відповідальності. Тому відтепер вислів «акціонери не відповідають по боргах АТ» замінений в ЦК на несення ними «ризику збитків», пов'язаних з діяльністю то­вариства. Акціонери відповідають лише за своїми зобов'язаннями — сплачують вартість придбаних ними акцій. У таких випадках відбувається знецінення акцій, і їх власники (акціонери) повністю або частково позбавляються можливості одер­жати від них адекватну витратам на їх придбання компенсацію (наприклад, внас­лідок їх продажу за значно меншою ціною або взагалі неможливістю їх продажу за відсутності попиту на них чи при неплатоспроможності AT).

Виключення становлять випадки, коли акціонери не повністю оплатили вартість своїх акцій, бо ЦК України і Законом України «Про господарські това­риства» передбачається можливість сплати вартості акцій протягом року. Якщо виникне ситуація, коли саме у цей час постане питання про неможливість спла­тити борг AT, акціонери змушені достроково виконати свої обов'язки по оплаті вартості акцій. Проте вони не притягуються до відповідальності перед кредито­рами як співвідповідачі, бо вони відповідають за своїми власними зобов'язання­ми, а не за зобов'язаннями AT. Виникнення боргу у AT є лише умовою достро­кового виконання ними особистих зобов'язань.

При цьому слід мати на увазі, що викладене не можна вважати загальним правилом. Це стає можливим лише тоді, коли такий обов'язок акціонерів перед­бачений статутом AT. Отже, при опрацюванні статуту AT слід, крім вимог, що містяться у ч. 2 ст. 154 ЦК, враховувати також це положення і обирати більш прийнятний варіант щодо відповідальності акціонерів у межах неоплаченої час­тини акцій. За відсутності зазначення у статуті AT цієї обставини акціонери не можуть примушуватися до повної сплати вартості акцій.

Зауваження законодавця про те, що гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом, слід сприймати у контексті ч. 2 ст. 152 ЦК, ос­кільки воно стосується притягнення акціонерів до відповідальності. Внаслідок того, що у Законі України «Про господарські товариства» такі гарантії відсутні, слід сподіватися на те, що відповідні правила будуть міститися у спеціальному законі про AT.

3. До найменування AT застосовуються загальні правила про найменування юридичної особи, викладені у ст. 90 ЦК.

У чинному ЦК відсутній поділ AT на закриті та відкриті. У зв'язку з цим виникає питання про правомірність таких найменувань, як «Закрите акціонерне товариство «Фікус» (відповідно «Відкрите акціонерне товариство «Фікус”) або «Акціонерне товариство закритого типу «Фікус» тощо. Такі найменування не тільки суперечать положенням ЦК України про відсутність поділу AT на зак­риті та відкриті, а й є недоцільними, оскільки у випадку прийняття рішення про проведення відкритої підписки на акції AT стикається з такими проблемами, як:

— «перетворення» закритого AT на відкрите, що супроводжуватиметься не лише внесенням змін до статуту, а й виникненням складності з тим, що це за своєю сутністю не є перетворенням у смислі статті 108 ЦК України у відсутність зміни організаційно-правової форми AT як юридичної особи;

— зміна назви як атрибуту юридичної особи із пов'язаними з цим незручностями: зміною печатки, бланків, іншої інформації про юридичну особу.

Незважаючи на суворий припис законодавця щодо обов'язковості вказівки у найменуванні юридичної особи її організаційно-правової форми, у наймену­ванні AT цього правила часто не додержуються. Прикладом можуть слугувати найменування банків та страхових компаній, створених у формі акціонерних товариств, у яких або взагалі відсутнє позначення на організаційно-правову форму «акціонерне товариство», або ця форма має урізану назву («акціонерний банк»), або видозмінену із позначенням організаційно-правової форми, невідо­мої вітчизняному цивільному праву («акціонерна компанія»).

Неоднозначними є й найменування таких акціонерних товариств, 100 відсотків акцій яких належать державі (наприклад, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» або Державна акціонерна компанія «Хліб України» тощо). Якщо правовий статус одних з них логічно вписується у загальну конструкцію акціонерних товариств, то інші представляють надто специфічну форму юридичної особи, яку лише з натяком можна віднести до акціонерних товариств. Прикладом перших може слугувати Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», статутний фонд якого сформовано шляхом передачі до нього 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, що утворилися на базі відповідних державних підприємств у сфері видавничо-поліграфічної промисловості. Прикладом других є акціонерна компанія «Ліки України», до статут­ного фонду (капіталу) якої передані «аптеки» за відповідним переліком. Оскіль­ки AT є власником майна, то з переданням майна державних та комунальних ап­тек відбулося й перетворення права власності з державної на приватну. Тобто держава виступає не власником майна компанії «Ліки України», а її акцій.

Та й взагалі назва «державне акціонерне товариство» породжує суперечливе уявлення про власника майна AT, немовби таким є держава, яка насправді є лише акціонером (власником акцій), а власник майна — це само AT.

4. У ч. 4 ст. 152 ЦК мова йде про особливості правового статусу AT, створе­них у процесі приватизації державних підприємств. Такі особливості встановлюються законом. На сьогодні не існує такого законодавчого акта, тому при розгляді цього питання застосовуються положення законів України: «Про приватизацію державного майна» (у редакції 1997 р.); «Про державну програму приватизації» на відповідний рік; наказ Міністерства економіки України, Фон­ду державного майна України, Міністерства юстиції України «Про затверджен­ня Типового статуту відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства» від 31 серпня 1993 р. № 55/365/ 10/5; рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акц­іонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації» від 11 квітня 2000 р. № 39; наказ Фонду державного майна України «Про затвердження Положення про порядок укладання або переукла­дання контракту з головою правління відкритого акціонерного товариства, холдінгової компанії та державної акціонерної компанії і Типової форми контракту з головою правління ВАТ» від 6 квітня 2000 р. № 695 тощо.

Специфіка створення AT при приватизації державного майна полягає пере­дусім у тому, що виникненню цивільно-правових відносин передують публічно-правові відносини по підготовці об'єкта до приватизації. Після затвердження пла­ну приватизації, державної реєстрації AT, акції якого належать державі, і реєст­рації випуску акцій у ДКЦПФР здійснюється продаж акцій на фондовій біржі.

При приватизації майна державних підприємств через їх перетворення у AT шляхом випуску акцій на всю вартість майна, що приватизується, оплата акцій має певні особливості. Майно державного підприємства оцінюється відповідне до Методики оцінки вартості майна під час приватизації. При такому форму­ванні статутного фонду AT на акції розподіляється вартість наявного майна об'єднаного поняттям «цілісний майновий комплекс» (або за термінологією ЦК — єдиний майновий комплекс). Кошти, що надходять в оплату акцій при привати­зації, направляються до державного бюджету, тому AT позбавлені можливості використовувати їх на свій розсуд. З іншого боку, такі AT одержують у власність відразу все майно, на вартість якого випущені акції, у той час як звичайні AT купують майно на гроші від продажу акцій.

Після державної реєстрації AT ці правовідносини перетворюються на цивіль­но-правові. Держава в особі відповідних органів чи осіб стає таким самим суб'єк­том цивільного права, як і інші акціонери. Неврахування цих аспектів неминуче призведе до пріоритету прав держави та обмеження прав інших власників акцій, що спостерігається у «дивідендній політиці».

Загальнопоширеною вважається позиція, згідно з якою до AT, створених у процесі приватизації, не застосовуються загальні норми ЦК до закінчення стро­ку приватизації, визначеного планом приватизації (плану розміщення акцій) даного AT або до моменту відчуження державою 75 відсотків належних їй акцій у такому AT. Останнє обґрунтовується посиланням на п. 140 Державної програ­ми приватизації на 2000 р.

Проте складність вирішення цього питання й недостатня його врегульованість полягають у тому, що у плані приватизації відсутнє визначення терміну закінчення приватизації (див.: Положення про план приватизації майна, затвер­джене наказом Фонду державного майна України від 1 жовтня 1997 р. № 1065). Замість закінчення терміну приватизації вказуються терміни проведення остан­нього конкурсу (аукціону) із продажу акцій, що належать державі.

5. За ЦК акціонерні товариства не поділяються на відкриті та закриті, як це має місце у Законі України «Про господарські товариства» та у ГК України (ч. 1 ст. 81). Отже, положення цих законів суперечать одне одному.

Спроба вирішити це питання викликає труднощі, пов'язані з численними неузгодженостями між ЦК та ГК. З одного боку, AT — це юридична особа при­ватного права і тому вона повинна підлягати врегулюванню ЦК з його концептуальним підходом щодо класифікації AT на закриті та відкриті. Крім того, п. 1 ч. 2 ст. 57 ГК України проводить розмежування суб'єктів господарювання на юридичних осіб, створених відповідно до ЦК, та інших господарських органі­зацій, створених відповідно до ГК, а також інших юридичних осіб. Наведений по діл свідчить про те, що AT повинні регулюватися нормами ЦК. Принаймні це стосується питання їх створення та правового статусу. Проте, незважаючи на такий передбачуваний самим же ГК підхід, ст. 81 ГК встановлює правила, які по-іншому регулюють зазначене питання, що породжує не лише суперечність між ЦК та ГК, але й між різними статтями ГК.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 155 ЦК, AT створюється як закрите, оскільки усі його акції розподіляються між засновниками. Подальший випуск акцій провадиться в порядку, встановленому законом. Між тим у ЦК дається лише вказівка на відкриту підписку на акції і не міститься ніяких диспозитивних або відсилочних норм, які б мали врегулювати порядок проведення закритої підписки на акції.

З огляду на ч. 5 ст. 152 ЦК, можуть існувати AT, які проводили відкриту підписку, і навпаки — ті, що її не проводили. Останні не можна однозначно вважати закритими. Вони можуть бути такими, що взагалі після свого створення не проводили підписку, і такими, що проводили її, але акції AT були придбані акціонерами, які використали своє переважне право на це. В останньому випадку АТ фактично залишилося закритим, але ЦК не вказує на їх закритість і не передбачає інших норм і механізмів щодо збереження закритості AT.

6. ЦК передбачає певні особливості, які проводять відкриту підписку на акції. Вони зобов'язані щорічно надавати Державній комісії з цінних паперів та фон­дового ринку інформацію про свою діяльність. Така вимога викликана тим, що капітал AT, яке проводило відкриту підписку, сформований внаслідок інвесту­вання в акції коштів численних осіб, захист інтересів яких і обумовлює прозорість інформації про результати освоєння цих коштів.

Акціонерне товариство інформує громадськість про своє господарсько-фінан­сове становище і прибутковість діяльності. Воно публікує свій річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки та збитки. Крім цих загальних вимог, законодавством України більш детально опрацьовані вимоги щодо звіту­вання AT з урахуванням їх специфіки. Прикладом можуть слугувати Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами — емітентами облігацій, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 січня 2000 р. № 3; Порядок подання щоквартальної інформації акціонерними товариствами та холдинговими компаніями зі значною державною часткою в статутному капіталі, затверд­жене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 4 вересня 2001 р. № 248 тощо.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку були затверджені й Концептуальні основи розкриття інформації емітентами цінних паперів (про­токол засідання Комісії від 9 грудня 1997 р. № 31), якими, виходячи з принципу прозорості та відкритості, передбачаються загальні засади надання інвесторам повної та доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку.