Стаття 148. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю

Published by Консультант on Вс, 05/29/2011 - 16:16

Стаття 148. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з то­вариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки Ті виплати встановлю­ються статутом і законом.

3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обме­женою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, Ті розміру і строків виплати, вирішуються судом.

1. Припинення відносин між учасником і товариством з обмеженою відпові­дальністю може мати місце внаслідок різних обставин: волевиявлення учасни­ка, ініціатива товариства, інші події. Коментована стаття регулює умови і поря­док виходу учасника із товариства за власним бажанням. Право учасника на вихід із товариства, закріплене ст. 116 ЦК, не пов'язується з будь-якими спеціальни­ми умовами і підставами. Водночас з метою забезпечення стабільної діяльності товариства учасник, який бажає вийти з його складу, зобов'язаний повідомити про цей намір товариство не пізніше ніж за три місяці до виходу. Стаття 148 ЦК передбачає, що у статуті товариства може бути визначений і інший строк: як менший, так і більш тривалий.

2. Через те, що товариство з обмеженою відповідальністю належить до «об'єд­нань капіталів», при виході зі складу товариства учасник одержує право на повернення йому вартості частини майна, пропорційній його частці у статутному капіталі товариства. Враховуючи поняття майна, закріплене у ст. 190 ЦК, а та­кож у ст. 66 ГК, при оцінці вартості частини майна, що є еквівалентною його частці у статутному капіталі, слід брати до уваги виробничі й невиробничі фон­ди, інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі товари­ства, а також майнові права та обов'язки.

Отже, загальна вартість майна визначається на рівні активів товариства за вирахуванням його зобов'язань, тобто відповідає змісту поняття власного капіталу товариства. Вартість частки майна, яка має бути компенсована учаснику, обраховується на момент прийняття рішення товариством про вихід учасника з нього і внесення відповідних змін до державного реєстру.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що порядок та спосіб визначення вартості майна, що компенсується, а також порядок і строки її виплати визнача­ються статутом товариства і законом. Стаття 54 Закону України «Про господарські товариства» може застосовуватися у таких випадках лише у тій частині, яка не суперечить положенням ст. 148 ЦК, а також статуту товариства, які ґрунтуються на цій нормі.

3. Певні особливості характеризують умови повернення майна, що вносило­ся учасником до статутного капіталу товариства на праві користування. Таке майно повертається учаснику без виплати винагороди.

4. Оплата частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, як правило, здійснюється у грошовому виразі. Водночас за домовленістю між учасником і товариством компенсація належної частини майна може бути здійснена переданням учаснику майна товариства в натурі. Склад і кількість майна, що передається товариством учаснику, узгоджується ними.

5. Усі питання, пов'язані з виходом учасника із товариства, у тому числі з  визначенням розміру компенсації, способів та порядку її здійснення, строків виплати, мають вирішуватися на основі домовленості між товариством і учасником. Водночас у випадках недосягнення такої домовленості за ініціативою або учасника, або самого товариства спори передаються на розгляд суду загальної юрисдикції або господарського суду.