Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності
1. Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
2. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.
3. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю,має право отримати її в оренду.
Зазначена стаття є новою в ЗК України і регулює відносини, пов'язані з припиненням права власності особи на земельну ділянку, якій остання не може належати на відповідному титулі. Стаття складається із трьох частин, які визначають: а) обов'язковість відчуження земельної ділянки; б) можливість відчуження земельної ділянки примусово за рішенням судових органів; в) можливість отримання земельної ділянки в оренду особою, якій земельна ділянка не може належати на праві власності.
Даний Кодекс встановив обмеження щодо можливості окремих суб'єктів земельних правовідносин набувати право власності на земельні ділянки. Так, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадок іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Таким чином, іноземні громадяни, а також особи без громадянства не можуть володіти на праві приватної власності а) земельними ділянками сільськогосподарського призначення; б) земельними ділянками несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких відсутні об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Зазначені категорії земельних ділянок у випадках, коли вони приймаються відповідними особами у спадок, повинні добровільно відчужуватися у власність держави або територіальних громад протягом одного року. Якщо земельна ділянка цією особою не відчужена, вона підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.
Важливою у коментованій статті є частина, яка передбачає можливість для особи, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може його набути, орендувати цю земельну ділянку.
Оренда землі — це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідноюорендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельної ділянки можуть бути органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради або районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АР Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень.
Питання, пов'язані з орендою земельних ділянок особами, яким зазначені ділянки не можуть належати на праві власності, вирішуються у порядку, визначеному Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.
