Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень,...

Published by Консультант on Сб, 03/21/2009 - 22:03

 

Стаття 144.Органи місцевого самоврядування в межах пов­новажень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'яз­ковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідпо­відності Конституції чи законам України зупиняються у встанов­леному законом порядку з одночасним зверненням до суду.
 
У коментованій статті йдеться про право органів місцевого самоврядування приймати в межах своїх повноважень та під свою відповідальність рішення. Адже рішення цих органів, як і інші правові акти, прийняті в системі суб'єктів місцевого самовряду­вання, є важливою нормативною умовою функціонування тери­торіальної громади та органів місцевого самоврядування. Зокре­ма, це статути територіальних громад, рішення, прийняті на місцевих референдумах, регламенти місцевих рад, рішення рад, розпорядження сільських, селищних, міських голів, рішення ви­конавчих комітетів місцевих рад, договори про розмежування предметів відання місцевих рад та органів місцевої виконавчої влади тощо. Реалізація права видавати такі муніципальні акти є своєрідним засобом саморегуляції життєдіяльності територіаль­ної громади, системи органів місцевого самоврядування і прямо передбачена Конституцією України, ч. З ст. 140 якої закріплює, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною грома­дою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Коментованою статтею визначається тільки статус рішень органів місцевого самоврядування. Право органів місцевого са­моврядування видавати нормативно-правові акти є однією з най­важливіших гарантій їх діяльності та формою реалізації принци­пу правової автономії місцевого самоврядування. Вони є основ­ною юридичною формою реалізації завдань і функцій органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Шляхом видан­ня акта орган місцевого самоврядування вирішує те чи інше пи­тання (загальне чи індивідуальне), що виникає в процесі його діяльності, в інтересах реалізації завдань та функцій територіаль­них громад. Акт може створювати юридичну основу для виник­нення, зміни чи припинення адміністративно-правових відносин або є юридичним фактом, що безпосередньо створює умови для виникнення, зміни чи припинення певних правових відносин.
Закріплення в Конституції норми про правові акти органів місцевого самоврядування обумовлено тим, що вони сприяють фор­муванню справді демократичної системи правотворчості. Акти органів місцевого самоврядування поряд із Конституцією, закона­ми України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, актами безпосередньої нормотворчості територіальних громад, ак­тами місцевих органів виконавчої влади є важливим і необхідним елементом правового механізму місцевого самоврядування. Адже за допомогою актів органів місцевого самоврядування встановлюють­ся норми права, які обов'язкові для населення, органів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у межах відповідної території. Предметом цих актів можуть бути окремі питання статусу органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації їх діяльності, управління комунальною власністю, участі громадян, їх об'єднань у реалізації повноважень місцевого самоврядування тощо.
Органами місцевого самоврядування, про які йдеться в ко­ментованій статті, є: представницькі органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Саме за даними органами місцевого самоврядуван­ня відповідно до Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місце­ве самоврядування в Україні» визнається право приймати норма­тивні акти у формі рішень.
Так, згідно з частинами 3—4 ст. 140 Конституції, статей 2, 10 та ч. З ст. 24 зазначеного Закону сільські, селищні, міські, район­ні, обласні ради є органами місцевого самоврядування, що пред­ставляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самовря­дування, визначені Конституцією та законами України, а за ст. 59 даного Закону рада в межах своїх повноважень приймає норма­тивні й інші акти у формі рішень. Рішення видається з дотриман­ням визначених, офіційно встановлених правил (процедур), які передбачають порядок підготовки проекту, його обговорення, ек­спертизи, затвердження тощо. Такі вимоги об'єктивно виплива­ють із ст. 19 Конституції, згідно з якою органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Отже, рішення органів місцевого самовряду­вання, прийняті з перевищенням їх повноважень або порушен­ням встановленої процедури, є незаконними.
За загальним правилом рішення ради приймається на її пле­нарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від за­гального складу ради, крім випадків, встановлених законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково про­водиться у випадках обрання за пропозицією сільського, селищ­ного, міського голови на посаду й звільнення з посади секретаря ради; прийняття рішення щодо дострокового припинення повно­важень сільського, селищного, міського голови у випадках, пе­редбачених Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»; обрання голови районної, обласної, районної в місті ради, заступника голови районної, обласної, ра­йонної в місті ради, звільнення їх з посади, прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації; вне­сення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації.
Прийняті рішення сільської, селищної, міської ради підпи­суються сільським, селищним, міським головою, а районної в місті, районної чи обласної ради — головою відповідної ради, у разі їх відсутності — відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, заступником голови районної в місті, районної, обласної ради, а у випадку, коли сесія місцевої ради скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої держав­ної адміністрації, — депутатом ради, який за доручення депутатів головував на її засіданні. У той же час чинним законодавством України передбачається, що рішення сільської, селищної, міської ради в п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищно­го, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома тре­тинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чин­ності (ч. 4 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Також Закон у ст. 50 передбачає, що секретар сільської, селищної, міської ради забезпечує своєчасне доведення рішень ради до ви­конавців і населення та організує контроль за їх виконанням. Стосовно районної, обласної, районної у місті ради, то їх голови забезпечують обговорення громадянами проектів рішень ради, оприлюднюють рішення ради. Рішення місцевих рад може опри­люднюватися в заснованих ними відповідних засобах масової інформації, а також іншим шляхом. Рішення нормативно-право­вого характеру набирає чинності з дня його офіційного оприлюд­нення, якщо в його тексті не визначено інший строк введення цього рішення в дію.
Крім представницьких органів місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством правом приймати рішення на­діляються й виконавчі комітети сільської, селищної, міської, ра­йонної у місті (в разі її створення) ради. Відповідно до частин 6, 7 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріп­люється, що рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної в місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної в місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішен­ня своїм розпорядженням і внести це питання на розгляд відпо­відної ради. Щодо рішень виконавчого комітету ради з питань, які віднесені до власної компетенції виконавчих органів ради, то вони можуть бути скасовані відповідною радою.
Акти органів місцевого самоврядування доводяться до відо­ма населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів місцевого самоврядування. Рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташова­ними на відповідній території органами виконавчої влади, об'єд­наннями громадян, підприємствами, установами та організація­ми, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Законодавством України передбачається, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцево­го самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шко­ду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень (ст. 73 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно з частиною 2 коментованої статті рішення органів місцевого самоврядування можуть зупинятися з мотивів їх не­відповідності Конституції чи законам України з одночасним звер­неннями до суду. Тобто дана норма передбачає такий захід нега­тивної оцінки акта органу місцевого самоврядування, як зупинен­ня його дії. Одночасно положення даної норми означають те, що за Конституцією жоден орган або посадова особа, окрім суду, не наділяються правом вирішувати остаточну долю актів органів місцевого самоврядування. При цьому слід виходити з презумпції законності рішень органів місцевого самоврядування. Лише суд може прийняти рішення про незаконність акта органу місцево­го самоврядування (ч. 10 ст. 59 Закону «Про місцеве самовряду­вання в Україні»), що у свою чергу потенційно може стати при­водом для його скасування.
Скасування за своєю суттю є негативною оцінкою діяльності органу місцевого самоврядування, який прийняв акт. Передбачене коментованою статтею «зупинення» дії та можливе скасуван­ня незаконних актів є однією з санкцій конституційної відпові­дальності: в даному разі наявна негативна публічно-правова оцін­ка діяльності тих органів, які видали незаконний акт, та несприят­ливих наслідків для них. Так, систематичне зупинення і викликане ним скасування актів того чи іншого органу дозволить постави­ти питання про неналежне виконання органом своїх обов'язків. Саме ці дві ознаки (негативна оцінка діяння та несприятливі на­слідки для суб'єкта) мають стати основним критерієм для відне­сення тієї чи іншої міри до санкцій юридичної, в тому числі кон­ституційної, відповідальності, причому несприятливі наслідки в даному разі мають розширювальне тлумачення. Скасування акта передбачає жорсткий, категоричний імператив і позбавляє акт його юридичної сили. Воно може усувати всі правові наслідки дії такого акта з моменту його прийняття. Тому слід зазначити, що передбачене коментованою нормою зупинення і можливе скасу­вання близькі, але не тотожні міри відповідальності. Зупинен­ня дії рішення — це також обмежена в часі відміна, тобто така міра, яка не вирішує остаточно долю акта і не анулює його дію в попередній період.
Звертає на увагу й те, що Конституція не визначає, хто саме може зупинити рішення органу місцевого самоврядування, а та­кож наслідки визнання або невизнання рішення незаконним тощо. Вирішення цих питань коментована стаття відсилає зроби­ти в законі. Наприклад, у п. 1 ч. 1 ст. 78 Закону «Про місцеве са­моврядування в Україні» є лише побіжне посилання на вимоги компетентних органів про приведення рішень органів місцевого самоврядування у відповідність із законом.
Аналіз чинного законодавства дозволяє достатньо розшире­но тлумачити поняття «компетентні органи» в контексті відносин щодо зупинення рішень органів місцевого самоврядування. Так, згідно зі ст. 15 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини» Уповнова­жений має право вносити подання до органів місцевого самовря­дування для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадя­нина. У свою чергу за статтями 5, 8 Закону України від 4 квітня 1995 р. «Про комітети Верховної Ради України» (із наступними змінами) встановлюється, що комітети Верховної Ради України здійснюють контроль за відповідністю підзаконних актів Консти­туції та законам України, їх рекомендації підлягають обов'язко­вому розгляду органами місцевого самоврядування. Також згідно зі ст. 19 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокурату­ру» нагляд за відповідністю актів органів місцевого самовряду­вання вимогам Конституції та чинним законам здійснює проку­ратура. Прокурор має право вносити протест на рішення місце­вих рад про скасування акта або приведення його у відповідність із законом. Дані повноваження зберігаються за прокуратурою, виходячи з п. 9 розділу XV Конституції (див. коментар), тільки до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Слід також мати на увазі, що відповідно до п. 1 ст. 119 Конституції виконання Кон­ституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, законності і правопорядку додержання прав і свобод громадян на відповідній території забезпечують місцеві державні адміністрації (див. ко­ментар до ст. 119). Аналогічні положення можна знайти й у ст. 25 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адмін­істрації». Це дозволяє вважати, що з часом функцією щодо зупи­нення дії актів органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду потенційно наділятимуться місцеві державні адмініст­рації.