Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгал¬терського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установ¬леними нормами.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умис¬ного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначаєть¬ся за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продук¬ції і товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, орга-нізації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втра¬тою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номіналь¬ний розмір.
Розмір шкоди, що підлягає покриттю, заподіяної з вини кіль¬кох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
(Кодекс доповнено статтею 135' згідно з Указом ПВР № 1616-9 від 24.12. 76; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/ 95-ВР від 05.07.95)
1.  Обчислення розміру завданої шкоди полягає у вирахуванні фактичних втрат, які стали наслідком неправомірного діяння працівника. Для цього необхідно визначити вартість втраченого чи пошкодженого майна, суму видатків, необхідну для віднов¬лення його попереднього стану. Також потрібно враховувати, що природний знос майна є закономірним результатом використан¬ня його за призначенням та не є наслідком неправомірних дій працівника, а тому повинен бути врахований при визначенні вартості пошкодженого чи знищеного майна. Розмір суми від¬шкодування залежить від кількох факторів: виду правопорушен¬ня, ступеня вини працівника, характеру виробничої діяльності юридичної особи.
2.  За основу для визначення шкоди, завданої підприємству, установі, організації, приймають дані бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з урахуванням зносу згідно з встановленими нормами. Це найбільш поширений спосіб об-числення розміру шкоди. При умисному заподіянні шкоди (при недостачі, розкраданні, умисному знищенні або умисному зіпсутті матеріальних цінностей) розмір суми для відшкодування визна¬чається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкоду-вання. Пряма дійсна шкода підтверджується документами бухгал¬терською обліку та іншими документами про наявність і розмір прямої дійсної шкоди — матеріалами інвентаризації, актами ре-
візії, актами про недостачу, втрату, знищення майна, розмір зай¬вих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіян¬ня є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу — при¬значають її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі.
3.  Пленум Верховного Суду України звертає увагу на ту об¬ставину, що при визначенні розміру шкоди слід враховувати чинне законодавство про ціни і ціноутворення. Вартість майна визнача¬ється на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосову¬ються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкоду¬вання. Визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирі¬шення справи, і застосовувати встановлені нормативно-право-вими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індек¬си, акцизний збір тощо.
4.  Стаття 135 та частина четверта ст. 1353 КЗпП України ста¬новлять правову базу застосування кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної розкраданням, умисним зіпсуттям, недоста¬чею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а та¬кож у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Обсяг заподіяної шкоди визначається за спеціальними законами. Розмір шкоди, заподіяної підприємст¬ву, установі, організації, суд визначає відповідно до ст. 1353 КЗпП, Закону України № 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. «Про визна¬чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, органі¬зації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валют¬них цінностей» і Порядку визначення розміру збитків від роз¬крадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних ціннос¬тей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. (зі змінами, внесеними постановами Кабі¬нету Міністрів України № 1009 від 27 серпня 1996 р. та № 34 від 20 січня 1997 р.).
5.  Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеню вини, виду та меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріаль¬на відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкоду заподіяно спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.
6.  Якщо шкоду заподіяно працівниками, на яких відповідно до договору покладена колективна (бригадна) матеріальна відпо¬відальність, розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована кож¬ним працівником, визначається з врахуванням особливостей цієї відповідальності.
7.   Пленум Верхового Суду підкреслює, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відпо¬відного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіян¬ня шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягнен¬ню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річ¬ного строку для пред'явлення позову із кожної вимоги і поважно¬сті причин його пропуску.
8.  Шкоду, заподіяну приписками та іншими викривленнями даних про виконання робіт, відшкодовують працівники, що вчи¬нили ці дії, а також службові особи, через винне невжиття якими заходів щодо запобігання вони вчинені. У залежності від обста¬вин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідаль¬ність настає в межах середнього місячного заробітку або в пов¬ному розмірі заподіяної шкоди. До прямої дійсної шкоди, заподі¬яної зазначеними вище діями, можуть бути віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріаль¬них цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.
9.  При зверненні до суду з позовом про притягнення праців¬ника до повної матеріальної відповідальності, власник або упов¬новажений ним орган повинен врахувати, що ст. 233 КЗпП вста¬новлено річний термін з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.
Днем виявлення шкоди потрібно вважати день, коли власни¬ку або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, вста-
новленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприєм¬ства, установи, організації, є день підписання відповідного акта або висновку.
Право регресної вимоги до працівника виникає з часу випла¬ти підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
10. Відповідно до частини сьомої ст. 203 ЦПК суд вправі вий¬ти за межі позовних вимог, коли неправильно визначена сума шкоди, позов заявлено про відшкодування шкоди у повному роз¬мірі, а на працівника може бути покладена лише обмежена від-повідальність; якщо працівник повинен бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, а позов заявлено про стяг¬нення шкоди в межах обмеженої матеріальної відповідальності.
При розгляді спорів про обгрунтованість розпорядження влас¬ника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 136 КЗпП такий позов може бути заявлено і до реалізації розпорядження про відрахування. Якщо власником відмовлено працівникові у поверненні суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшко¬дування шкоди (за відсутності підстав і умов для матеріальної відповідальності, у більшому розмірі, ніж це передбачено зако¬ном), вимоги про її стягнення пред'являються безпосередньо у суді і вирішуються на підставі статей 130, 132—134 КЗпП.