Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки .
1. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
2. Угоди повинні містити:
а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);
б) вид угоди;
в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
д) відомості про відсутність або наявність обмежень до використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
е) договірну ціну;
є) зобов'язання сторін.
3. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Угоди, предметом яких є земельні ділянки, що укладаються у процесі приватизації земель державної і комунальної власності, а також на вторинному ринку землі, за своїм змістом і формою мають відповідати вимогам, закріпленим у чинному ЗК України, а також нормам цивільного законодавства.
Стаття 132 ЗК України передбачає обов'язкове додержання письмової нотаріальної форми угод про перехід права власності на земельні ділянки. Це означає, що додержання простої письмової форми є недостатнім для того, щоб визнати угоду про перехід права власності від одного суб'єкта до іншого дійсною.
Зміст угод про перехід права власності на землю залежить від правового режиму земельної ділянки, що відчужується від одного власника до іншого, а також способу відчуження земельної ділянки та виду цивільно-правової угоди. Так, земельні ділянки із земель державної і комунальної власності можуть переходити у власність фізичних та юридичних осіб на підставі договорів купівлі-продажу. В окремих випадках, коли юридична чи фізична особа не має обігових коштів на оплату вартості земельної ділянки, може бути застосована бартерна угода (міна) щодо відчуження земельної ділянки органами державної влади чи місцевого самоврядування. Якщо ж земельна ділянка перебуває у власності фізичних чи юридичних осіб, то її відчуження може бути здійснене на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, оренди з правом викупу, шляхом передачі у заставу під забезпечення кредитних зобов'язань власника земельної ділянки тощо. У ст. 132 ЗК України закріплені істотні умови, що мають бути внесені до змісту всіх угод про перехід права власності на земельні ділянки. Водночас сторони, керуючись п. 2 ст. 131 ЗК України, мають право вносити до змісту угод додаткові умови, що є характерними для того чи іншого виду цивільно-правових угод про перехід права власності на земельні ділянки.
У договорі купівлі-продажу земельної ділянки зазначаються такі істотні умови, як предмет договору, дані про місце розташування, площа, функціональне призначення, обмеження та обтяження на використання земельної ділянки, ціна продажу, умови оплати, порядок розрахунків, права і обов'язки сторін, а також інші умови, які визначаються за погодженням між продавцем і покупцем.
Відповідно до чинного законодавства України укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки має бути підписаний сторонами та підлягає нотаріальному посвідченню з оплатою державного мита.
Після підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки сторонами і його нотаріального посвідчення всі раніше укладені договори на право постійного, тимчасового користування, договори оренди землі втрачають свою чинність, якщо інше не передбачено договором купівлі-продажу земельної ділянки..
Укладений і нотаріально оформлений договір купівлі-продажу земельної ділянки разом із рішенням продавця є підставою для відведення земельної ділянки в натурі і легалізації права власності покупця на земельну ділянку.
Предметом угод про перехід права власності на земельні ділянки є конкретні, індивідуально визначені на місцевості земельні ділянки відповідної площі та правового режиму. Тому при укладенні таких угод сторони мають чітко визначати місцезнаходження земельної ділянки, її площу, цільове призначення, склад угідь, правовий режим земельної ділянки. У випадках, коли земельні ділянки відчужують фізичні чи юридичні особи, то в договорі після предмета окремим пунктом має бути названий документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку, а саме — Державний акт на право власності на землю. Необхідність у цьому зумовлена потребою підтвердити той факт, що особа є дійсним власником і має право відчужувати таку земельну ділянку. Водночас у договорі слід зазначити, що на земельну ділянку немає заборон на її відчуження. До створення єдиної реєстраційної системи землі та нерухомості таку інформацію можуть дати місцеві органи Держкомзему України, які здійснюють реєстрацію прав на земельні ділянки та ведуть державний земельний кадастр. У разі, якщо земельна ділянка має обтяження чи обмеження щодо її використання за цільовим призначенням, у договорі має бути визначений зміст цих обтяжень та обмежень, а також підстави їх установлення (застава, сервітути, оренда). Право на земельну ділянку може бути обмежено законом чи договором шляхом встановлення заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установлено строку, заборони передачі в оренду (суборенду), права на переважну купівлю у разі її продажу, умов прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем, умови розпочати і завершити забудову протягом установлених строків тощо. В угодах купівлі-продажу, міни (бартеру) має бути вказана договірна ціна земельної ділянки у національній грошовій одиниці гривні. У разі, коли стороною виступає іноземна держава чи іноземна юридична особа, договірна ціна може зазначатися в іноземній валюті. Зміст угод про перехід права власності земельні ділянки включає в себе також зобов'язання сторін щодо проведення розрахунків, передачі земельних ділянок від однієї особи до іншої, додержання наявних обмежень і обтяжень щодо предмета угоди, виконання заходів з охорони і раціонального використання земельних ділянок тощо.
