Стаття 130. Розрахунки у разі виходу, виключення та вибуття з повно­го товариства

1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного това­риства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, випла­чується вартість частини майна товариства, яка відповідає частці цього учасни­ка у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.

2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства—фізичної особи або пра­вонаступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здійснюються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором і законом.

1. Незалежно від підстав вибуття учасника з повного товариства він має право на грошовий еквівалент його частки у майні товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором. Диспозитивність коментованої норми надає можливість учасникам передбачити у засновницькому договорі інші положення, зокрема, виділення частки в натурі. При застосуванні коментованої статті слід пам'ятати про збереження за учасником, який вибув з товариства, дебіторських зобов'язань товариства. Учасники, які на підставах, встановлених у засновницькому договорі або законі, не вступили до товариства, мають право на розрахунки за ст. 130 ЦК.

Учасники повного товариства, які вибули з товариства на підставах, вста­влених статтями 126, 128, 129 ЦК, не несуть відповідальності за боргами підприємства, як це передбачено ст. 124 ЦК щодо тих учасників, які передали свою частку іншим учасникам чи третім особам.

2. Порядок визначення вартості частки учасника у майні товариства регламентується у засновницькому договорі або на підставі чинного законодавства.

У засновницькому договорі може бути передбачена обов'язковість експертної оцінки частки учасника товариства, яка проводиться з урахуванням результатів господарської діяльності товариства. Це означає, що учасник товариства не завжди може розраховувати на повернення у повному обсязі того майна, яке він вклав у товариство. Грошова оцінка майна встановлюється за ринковою вартістю на підставі спеціальних методик незалежним експертом.

3. Законодавець не встановлює строків виплати вартості частки або виділення майна в натурі, залишаючи це положення на розсуд сторін. Тому, якщо сто­рони у засновницькому договорі не з'ясували це питання, то слід керуватися принципами розумності та справедливості. Але в будь-якому разі цей строк не повинен перевищувати одного року і не бути меншим за мінімальний звітний період товариства. Порядок виділення частки у майні товариства у випадку вихо­ду, виключення чи вибуття учасника може бути затверджений рішенням зага­льних зборів учасників товариства.