10.  Обсяг матеріальної відповідальності працівника за загаль¬ним правилом визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника. Зобов'язання повного відшко¬дування завданої шкоди виникає у випадках, прямо зазначених КЗпП.
11.  При застосуванні заходів матеріальної відповідальності у кожному конкретному випадку треба встановити: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно та чи входили до функцій працівника обов'язки, не-належне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан пра¬цівника.
12.  Залежно від виду пошкодженого або втраченого майна, способу та обставин нанесення шкоди, ступеня та форми вини, законодавством про працю встановлюються два види матеріаль¬ної відповідальності: обмежена та повна. Основним видом є об¬межена матеріальна відповідальність. Обсяг цієї відповідальності зумовлений розміром заподіяної шкоди, але обмежується серед¬ньомісячним заробітком працівника. Повна матеріальна відпові¬дальність застосовується лише у випадках, прямо передбачених в законодавстві.
13. Причинний зв'язок між діяннями працівника та шкідливи¬ми наслідками є також істотною передумовою покладення на працівника матеріальної відповідальності. Причинний зв'язок як умова матеріальної відповідальності означає, що шкода була зав-дана не випадково, а є наслідком конкретного діяння працівни¬ка. На працівника не може покладатись матеріальна відповідаль¬ність за шкоду, заподіяну іншими працівниками. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у пря¬мому причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) конкретного пра¬цівника. Для встановлення причинного зв'язку, у разі необхід¬ності, на підприємстві створюється спеціальна комісія або при¬значається експертиза.
Законодавство про працю передбачає можливість притягнен¬ня працівника до матеріальної відповідальності у випадку непря¬мого причинного зв'язку. Посадові особи, керівники підприємств, установ, організацій можуть відповідати за матеріальну шкоду і за відсутності безпосереднього причинного зв'язку між їх діями і шкодою, заподіяною власнику. Для цієї категорії працівників достатньо лише вчинення дій, які створюють умови для непра¬вомірних дій іншими працівниками. Наприклад, керівник під¬приємства, установи, організації або його заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники відповідають за правиль¬ність організації обліку та збереження матеріальних та грошових
цінностей, верстатів, обладнання і т. ін. (частина друга ст. 133 КЗпП). Недостатня увага, яка приділяється цим питанням, пря¬мо не заподіює шкоди підприємству, але істотно полегшує її спри¬чинення іншими працівниками. Тому при виявленні недостачі матеріальних цінностей до матеріальної відповідальності притя¬гаються не тільки безпосередні винуватці, але і посадові особи, які несумлінно виконували свої трудові обов'язки. Крім того, керівники підприємств, структурних підрозділів притягуються до матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду підприємству, яка виникла внаслідок зайвих грошових виплат, неприйняття необхідних заходів для відвернення простою, випуску недобро¬якісної продукції, розкрадань, знищення та пошкодження мате-ріальних або грошових цінностей. В цьому випадку матиме міс¬це прямий причинний зв'язок.
14. Відсутність у діях працівника хоча б одного елементу складу трудового правопорушення — неправомірності діяння, вини або причинного зв'язку між шкодою та діями (чи бездіяльністю) пра¬цівника — повністю звільняє його від обов'язку відшкодування власнику завданої шкоди.
15.  Матеріальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. За вчинення трудового правопорушення, яке спричинило шкоду, крім матеріальної, можуть застосовуватись заходи дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відпо-відальності, незалежно одна від одної в порядку, передбаченому для кожного виду відповідальності. Положення коментованої статті не суперечать частині першій ст. 61 Конституції України, яка закріплює, що ніхто не може бути двічі притягнений до юри-дичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопо¬рушення.
Працівник зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від того, чи застосовувались до нього заходи інших видів юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної чи кримі¬нальної).
Якщо для визначення обсягу відповідальності працівника (об¬межена чи повна) необхідно встановити факт вчинення кримі¬нально карного діяння, матеріальну відповідальність потрібно покладати лише після застосування заходів кримінальної відпо-відальності щодо нього.
16. Законодавство про працю передбачає обставини, які виклю¬чають матеріальну відповідальність працівника (шкода була завда¬на діями працівника, які загалом підпадають під ознаки трудово¬го правопорушення, однак були вчинені в результаті нормально¬го виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності).
Відповідно до частини четвертої ст. 130 КЗпП не допускаєть¬ся покладення на працівника відповідальності за таку шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-госпо¬дарського ризику. Категорія нормального виробничо-господар¬ського ризику не має законодавчого закріплення. Виробничий ризик передбачає розумну господарську діяльність, яка допускає можливість отримання результатів, які покривають повністю або частково понесені підприємством витрати. Виробничо-господар¬ський ризик може виникати при розробці та освоєнні нових тех¬нологій, обладнання, машин і т. ін.
Виробничий ризик вважається виправданим у випадку до¬тримання наступних умов:
— діяння працівника були правомірні;
— поставлена мета не може бути досягнутою за допомогою інших засобів, які не пов'язані з виробничо-господарським ри¬зиком;
— ризик відповідає завданням, заради яких він здійснюється;
— працівник, який допустив ризик, застосував всі можливі заходи для попередження шкоди;
—  об'єктом ризику стали матеріальні блага, а не життя та здо¬ров'я людей;
— ризикував працівник, який має необхідну професійну під¬готовку.
17.  Положення законодавства про працю не містить тлума¬чення категорії крайньої необхідності за трудовим правом. Очеви¬дно, її потрібно визначати за принципами загальної теорії пра¬вопорушень з урахуванням, що саме такий підхід є в чинному Кримінальному кодексі України та Кодексі про адміністративні правопорушення.
Крайньою необхідністю визнається випадок, коли для усунен¬ня небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю людей, майну інших власників, працівник заподіює шкоду майну, яке надане йому власником або уповноваженим власником органом для здійс-
нення трудової функції (наприклад, водій автомашини вчиняє аварію, щоб запобігти наїзду на перехожого, який несподівано вибіг на дорогу). За заподіяну шкоду в стані крайньої необхідно¬сті матеріальна відповідальність на працівника не покладається, такі дії визнаються правомірними. На відміну від матеріальної відповідальності цивільна майнова шкода, заподіяна в стані край¬ньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка запо¬діяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, які поставили працівника в стан крайньої необхідності (ст. 445 ЦК України).
18. До працівника не застосовуються заходи матеріальної від¬повідальності за шкоду, яка виникла в результаті виконання на¬казу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу. Відповідальність за таку шкоду покладається на особу, яка вида¬ла наказ (розпорядження). Разом з тим працівник, який заподіяв шкоду внаслідок виконання завідомо неправомірного наказу або розпорядження власника чи уповноваженого ним органу, відпо¬відає на загальних засадах разом з особою, яка видала такий на¬каз (розпорядження). Працівник також зобов'язаний повністю або частково відшкодувати заподіяну підприємству шкоду.
19.  Частина п'ята статті 130 КЗпП надає право працівнику добровільно відшкодувати шкоду, завдану власнику, повністю або частково.
Відшкодування шкоди здійснюється за згодою власника шля¬хом:
—  внесення відповідних грошових сум;
— або передачею власнику рівноцінного майна;
— або усуненням пошкодження.
На добровільне відшкодування шляхом внесення грошових сум згода власника не потрібна.
В законодавстві немає заборони щодо можливості добровіль¬ного відшкодування шкоди з поступовою виплатою платежів. Працівник може дати письмове зобов'язання відшкодувати шко¬ду протягом визначеного терміну, з зазначенням періодичності внесення платежів. Виконання зобов'язання в цьому разі потре¬бує згоди власника або уповноваженого ним органу.
20.  Усунення пошкодження майна як спосіб відшкодування здійснюється працівником у вільний від основної роботи час.
Такий вид відшкодування шкоди, як правило, здійснюється пра¬цівниками, які виконують трудові обов'язки, використовуючи засоби чи обладнання власника (наприклад, водії автомобілів, тракторів, працівники, які пошкодили станок або інше облад¬нання).
21.  Передача рівноцінного майна переважно застосовується особами, які зобов'язані відшкодувати шкоду в повному обсязі. Обов'язковою умовою такого способу відшкодування шкоди є передача не будь-якого аналогічного майна, а рівноцінного за своїми властивостями, якісними характеристиками, вартістю та ступенем зносу.
Добровільне відшкодування працівником шкоди позбавляє власника права примусового стягнення суми відшкодування.
22.  Добровільне відшкодування шкоди доцільно використо¬вувати лише за умови, що сторони (працівник і власник) не ма¬ють сумнівів щодо ступеню та форми вини працівника, обсягу завданої шкоди та розміру сум відшкодування. Для цього необ¬хідно встановити сукупність обставин:
— факт неправомірності поведінки працівника, тобто чи було порушення конкретної правової або технічної норми та саме яка норма була порушена;
— форму вини працівника;
— наявність причинного зв'язку між завданою шкодою та винними протиправними діями працівника;
— наявність інших факторів, які сприяли виникненню шкоди;
—  обсяг завданої шкоди та в чому конкретно вона виявляєть¬ся (пошкодження, знищення, недостача тощо);
—  вид та обсяг відповідальності працівника (повна чи обме¬жена відповідальність);
—  правильність визначеного розміру завданої шкоди (зокре¬ма, чи враховано природний знос та інші фактори, які вплива¬ють на розмір шкоди).