Стаття 130. Держава забезпечує фінансування ...

Published by Консультант on Сб, 03/21/2009 - 13:54

 

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддів­ське самоврядування.
 
Норми цієї статті присвячені гарантіям забезпечення неза­лежності суддів, але на відміну від гарантій, закріплених у ст. 126, вони визначають фінансові, матеріальні і організаційні аспекти забезпечення незалежності судів і суддів, що випливають із їх ста­тусу.
Незалежність і самостійність судової влади — якості, не­обхідні для здійснення правосуддя, діяльності суддів, які у своїх рішеннях, вироках, постановах можуть визнавати дії посадових осіб неправомірними, акти органів державної влади і місцевого самоврядування — незаконними, виконання зобов'язань — не­належним, у діях осіб — ознаки складу злочину, доводи позивача або відповідача — необгрунтованими тощо. Іноді зацікавлені осо­би шукають різні шляхи впливу на суд з намаганням прийняття рішення на свою користь. Тому розроблені механізми протидії та­ким проявам, які закріплені в ряді міжнародних документів, зок­рема, в Основних принципах незалежності судових органів, схва­лених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р., у Рекомендаціях № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р.
Наявність механізмів протидії важлива не тільки щодо про­цесуальної діяльності суду, процедури здійснення правосуддя, а й стосовно організації судової влади, оскільки від вирішення організаційних питань залежить належне судочинство. Тому в цих документах містяться, поряд з іншими, вимоги до держав-членів щодо надання судовим органам відповідних засобів, які б давали змогу їм належним чином виконувати свої обов'язки (ст. 7 Основ­них принципів); забезпечували відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, а також надавали необхідний персонал і обладнання, зок­рема засоби діловодства і зв'язку, щоб судді могли діяти ефектив­но та без невиправданих помилок (пункти b, d Принципу III Ре­комендацій). Серед механізмів, націлених на охорону суддівських інтересів і збереження судової незалежності, міжнародною спіль­нотою визнаються і органи суддівського самоврядування (п. 9 Ос­новних принципів, Принцип IV Рекомендацій). Ці механізми га­рантують захист суддівського корпусу від зовнішнього впливу на відправлення правосуддя шляхом створення необхідного органі­заційного забезпечення суду як установи і належного забезпечен­ня суддів як носіїв судової влади.
З урахуванням важливості організаційного забезпечення не­залежності суддів при здійсненні правосуддя на конституційно­му рівні у ст. 130 закріплені такі гарантії:
—забезпечення фінансування та належних умов для функціо­нування судів і діяльності суддів покладається на державу. У Дер­жавному бюджеті задля реалізації цього завдання окремо визна­чаються видатки на утримання судів;
—внутрішня діяльність судів вирішується через органи суд­дівського самоврядування.
Організаційне забезпечення діяльності судів становлять захо­ди фінансового, матеріально-технічного, наукового, інформа­ційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуд­дя. Раніше виконання цих заходів (крім Верховного Суду Украї­ни, Конституційного Суду України та господарських судів) щодо усіх судів покладалося на Міністерство юстиції України і його об­ласні та районні управління як основне завдання.
Нині в Україні створена єдина система забезпечення функ­ціонування судової влади — судів загальної юрисдикції та Кон­ституційного Суду, яку створюють кілька суб'єктів.
Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду Украї­ни, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів. Вказані суди також виконують функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.
Організаційне забезпечення усіх, окрім перелічених, судів загальної юрисдикції, а також інших органів і установ судової системи здійснює Державна судова адміністрація України. Вона є головним розпорядником коштів для фінансового забезпечен­ня діяльності цих судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій судів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації (статті 120,125 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»).
Державна судова адміністрація України є центральним орга­ном виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (По­ложення про Державну судову адміністрацію України, затвердже­не Указом Президента України від 3 березня 2003 р. № 182/2003). Спільно з територіальними управліннями вона утворює систему органів державної судової адміністрації, яку очолює. Посадові осо­би державної судової адміністрації є державними службовцями.
Таким чином, незважаючи на єдність та моноцентризм ново­утвореної судової системи, Україна не пішла шляхом покладан­ня на судову владу організаційного забезпечення діяльності суддів у повному обсязі, а зберегла у дещо зміненому вигляді змішану систему, поділивши здійснення цієї функції між судовою і виконавчою гілками влади. Однак зміст діяльності цього орга­ну виконавчої влади з вказаного питання не є тотожним змісту діяльності Міністерства юстиції України. Окрім того, судова вла­да має кілька важелів впливу на державну судову адміністрацію для забезпечення своєї незалежності та самостійності:
а) кошторис витрат на утримання кожного суду затверд­жується на підставі певних нормативів. Ці нормативи державна судова адміністрація розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України. Вони є єдиними для фінансового забезпе­чення усіх судів загальної юрисдикції, котрі є юридичними осо­бами, мають самостійний баланс і рахунки в установах банку. Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на дер­жавну судову адміністрацію, контроль за якою з цього питання здійснює Рада суддів України;
 
б) для уникнення суб'єктивізму і протекціонізму у розподілі коштів видатки на утримання суддів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по Верховному Суду України, Конституційному Суду України, по загальних і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України і по кожному вищому апеляційному суду. Ці витрати
не можуть бути скасовані в поточному фінансовому році;
в) разом з Радою суддів України визначаються нормативи навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляються пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;
г) Рада суддів України як вищий орган суддівського самоврядування у період між з'їздами суддів України наділена повноваженнями по здійсненню контролю за діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію посадових осіб державної
судової адміністрації про їх діяльність. При призначенні на посаду Голови Державної судової адміністрації України, якій призначається і звільняється в порядку, встановленому для призначення керівників центральних органів виконавчої влади, його кандидатура має бути узгоджена з Радою суддів України. Таке погодження
чи згода потрібні і при призначенні Головою Державної судової адміністрації начальників територіальних управлінь Державної судової адміністрації або своїх заступників. У разі коли суддівська спільнота буде незадоволена якістю виконання Головою державної судової адміністрації України своїх повноважень, за рекомендацією з'їзду суддів України він може бути звільнений з посади.
Реалізоване в Законі «Про судоустрій України», у Бюджетно­му кодексі України та в інших нормативних актах інституціональне вирішення організаційного забезпечення діяльності судів створило лише механізми незалежного та неупередженого забез­печення діяльності суду і суддів. Між тим конституційна норма вимагає від держави покладання на себе не просто усіх витрат на функціонування судової влади, а витрат у такому обсязі, який би забезпечував належні умови для функціонування судів і діяль­ності суддів. Належне функціонування суду і суддів включає ба­гато параметрів, зокрема:
—достойні судової влади приміщення для здійснення право­суддя, кошти на їх ремонт, переобладнання та утримання;
—витрати на суб'єктне і інформаційне забезпечення судового процесу: виклик свідків, експертів, перекладачів; винагорода на­родним засідателям; придбання сучасних технічних засобів фіксування судового процесу; своєчасне відправлення кореспон­денції; оплата поштових послуг.
Слід виокремити витрати, які забезпечують належні умови діяльності суддів як носіїв судової влади і націлені на задоволен­ня професійних, матеріальних, соціальних потреб суддів. Міжна­родна спільнота, враховуючи, що на суддів покладається обов'я­зок приймати остаточне рішення з питань життя і смерті, свобо­ди, прав, обов'язків і власності громадян, вимагає від держав забезпечення того, щоб статус і винагорода суддів відповіда­ли гідності їхній професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, і гарантувалися законом (ст. 11 Основних принципів незалеж­ності судових органів, п. b Принципу III Рекомендацій № (94)12). Між тим Закон України «Про судоустрій України» визначився з розміром заробітної плати (грошового забезпечення) суддів лише принципово, зазначив, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) суддів:
—повинен забезпечувати його фінансову незалежність;
—визначатися відповідно до Закону від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів;
—не може бути зменшений (ст. 123 Закону).
Однак Закон України «Про статус суддів» теж не вирішує питань щодо заробітної плати (грошового забезпечення) суддів, оскільки ст. 44 Закону регулює структуру заробітної плати і її відсоткову кореляцію з посадовими окладами Голови Верховно­го Суду України і голови суду, де працює суддя. Тобто йдеться про співвідношення заробітної плати усередині суддівського корпу­су. І хоча суттєва диспропорція у посадових окладах суддів судів різних рівнів є недемократичною, такою, що порушує принцип єдності статусу суддів усіх рівнів, суперечить традиціям і практиці сучасних демократичних правових держав, вона все ж врегульо­вана законом. Отже, жоден закон не визнає, який саме розмір за­робітної плати відповідає конституційним вимогам щодо створен­ня належних умов діяльності суддів. Можливі кілька варіантів ви­рішення цього питання на законодавчому рівні: або закріплення певної суми у цифровому значенні з щорічними або необхідними правками з урахуванням процесів інфляції, або з вказівкою певного коефіцієнту від суми мінімальної заробітної платні, або щодо заробітної платні вищих посадових осіб держави чи на­родних депутатів. Саме останньому варіанту має бути віддана пе­ревага як найбільш поширеному в демократичних державах.
Міжнародні акти щодо незалежності судових органів визначать створення суддівських об'єднань як одну з гарантій забезпе­чення незалежності й охорони інтересів суддів. Конституція виз­начає, що в Україні для вирішення питань внутрішньої діяльності плів діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колектив­не вирішення зазначених питань професійними суддями. Закон до внутрішньої діяльності відносить питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.
Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів -а їх виконавчі органи.
Збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного та Касаційного судів України, вищого спеціалізованого суду, Вер­ховного Суду України — це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання, що стосуються внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду, та приймають з цих питань колективні рішення, котрі є обов'язковими для суддів цього суду. Збори суддів заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, та ке­рівників структурних підрозділів апарата суду. Виконання рішень зборів суддів місцевого суду покладається на голову відповідно­го суду, а виконання рішень зборів суддів у судах, де діють пре­зидії суду, — на президії.
Збори суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів обирають делегатів на відповідні конференції суддів, а збо­ри судців Апеляційного суду України, Касаційного суду України, Верховного Суду України — делегатів на з'їзді суддів України.
Конференція суддів — це зібрання представників судців (де­легатів) відповідних судів, яке має повноваження:
—обговорювати і вирішувати питання, що стосуються фінан­сування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів;
—заслуховувати звіти виконавчих органів конференції, інфор­мацію відповідних управлінь державної судової адміністрації;
—визначати кількісний склад ради суддів (виконавчого орга­ну конференції суддів) та обирати її членів;
—обирати членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;
—обирати делегатів на з'їзд суддів.
Конференції судців скликаються, як правило, не рідше ніж один раз на рік. У період між конференціями функції суддів­ського самоврядування виконує відповідна рада суддів. Вона оби­рає зі свого складу голову, його заступника і секретаря ради суддів. При цьому заборонено бути головою ради судців головам апеля­ційних і вищих спеціалізованих судів та їх заступникам, головам військових палат Апеляційного та Касаційного судів України.
Найвищим органом суддівського самоврядування є з'їзд судців України. Відповідно до Конституції України, законів «Про судоустрій України», «Про Конституційний Суд України», «Про Вищу раду юстиції» з'їзд суддів наділений повноваженнями:
—визначати кількісний склад та обирати Раду судців Украї­ни і відповідно заслуховувати її звіт про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення неза­лежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного за­безпечення діяльності судів;
—обирати членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та зас­луховувати інформацію про її діяльність;
—заслуховувати інформацію Голови Державної судової адмі­ністрації України про її діяльність, може виразити йому недовіру;
—призначати та звільняти судців Конституційного Суду України;
—призначати членів Вищої ради юстиції та приймати рішен­ня про припинення їх повноважень тощо.
З'їзд суддів приймає рішення, що є обов'язковими для всіх професійних суддів. Черговий з'їзд судців скликається один раз на три роки, тому у період між з'їздами вищим органом суддів­ського самоврядування є Рада судців України, яка обирається з'їздом суддів. До її складу повинні бути обрані: не менш як по­ловина від загальної кількості Ради суддів представники загаль­них місцевих та апеляційних судів і не менш як по одному пред­ставнику від суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, конференції суддів військових судів, конференції суддів відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду Украї­ни, а також суддів Конституційного Суду України.
Члени Ради суддів України обирають із свого складу голову, його заступника та секретаря, а також президію Ради. До її повноважень окрім виконання та контролю рішень з'їзду належать, зокрема, такі:
—розробка та організація виконання заходів щодо забезпе­чення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організа­ційного забезпечення діяльності судів;
—здійснення контролю за діяльністю Державної судової ад­міністрації, заслуховування інформації посадових осіб Державної судової адміністрації про їх діяльність;
—вирішення питань про призначення суддів на адміністра­тивні посади в судах тощо.
Забезпечення роботи усіх органів суддівського самоврядуван­ня та рад суддів здійснюється Державною судовою адміністрацією за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закріплені в Законі «Про судоустрій України» повноважен­ня органів суддівського самоврядування та їх виконавчих органів за своїм юридичним змістом мають характер рекомендаційний або погоджувальний. Вони не є остаточною інстанцією у вирі­шенні питань обіймання суддями адміністративних посад у суді, просування по щаблям суддівської кар'єри, про притягнення до дисциплінарної відповідальності, усунення з суддівської посади тощо, тобто усіх тих повноважень, які охоплюються поняттям самоуправління. А це вимагає подальшого розвитку та посилен­ня елементів самоуправління суддівської спільноти з метою реа­лізації конституційного принципу у його точному розумінні.