Стаття 127. Правосуддя здійснюють професійні судді ...
Стаття 127.Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Па посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.
Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.
Коментована стаття присвячена визначенню кола суб'єктів — носіїв судової влади, які залучаються для її реалізації тимчасово або діють на постійній основі. Для останніх — професійних суддів — сформульовано вимоги, відповідність яким дає право на заняття суддівської посади через певну процедуру, а також вимоги, дотримання яких забезпечує незалежність, неупередженість і безсторонність суддів при здійсненні правосуддя.Частина 1 коментованої статті передбачає можливість допуску до здійснення однієї з функцій судової влади — правосуддя — разом із професійними суддями народних засідателів і присяжних.
Акцентується на тому, що народні засідателі і присяжні допускаються до участі у відправленні правосуддя лише у випадках, визначених законодавством. Отже, окреслення процесуальних та організаційних питань забезпечення участі зазначених суб'єктів у здійсненні однієї з функцій судової влади є обов'язком законодавця. Зокрема, мають бути законодавчо закріплені критерії підбору присяжних і народних засідателів,' порядок їх залучення до виконання обов'язків у суді, процесуальні питання участі в судовому розгляді і ухваленні рішення у справі, права та обов'язки, гарантії їх захисту та інші процесуальні та організаційно-правові питання.
Таким чином, логічний аналіз змісту даної конституційної норми дозволяє визначити, що право здійснювати правосуддя в державі на постійній основі надано тільки судцям, які одержали посади в рамках належної законодавчої процедури, а також у виключних випадках — народним засідателям і присяжним.
Інститут народних засідателів був відомий українській судовій системі й до прийняття Конституції. Проте чи слід законодавцеві дотримуватися традиційного підходу до визначення статусу цих суб'єктів відправлення правосуддя, чи повинен бути створений абсолютно новий інститут, Основний Закон держави не вказує. Прийнятий 7 лютого 2002 р. Закон «Про судоустрій України» у ст. 65 закріпив, що народними засідателями можуть бути громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законодавством, вирішують у складі суду справи разом із професійними судцями, забезпечуючи відповідно до Конституції особисту участь народу в здійсненні правосуддя. Народні засідателі беруть участь у розгляді справ по першій інстанції (наприклад, ст. 17 Кримінально-процесуального кодексу України закріплює, що кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, у суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів). При відправленні правосудця народні засідателі користуються всіма правами судді. Закон також визначив порядок формування, затвердження і перегляду списку народних засідателів, строк їх діяльності, закріпив вимоги до них, підстави і порядок звільнення від виконання своїх обов'язків, а також обмеження щодо внесення до списку. Наприклад, згідно зі статтями 65—67, 71, 72 Закону «Про судоустрій України» список народних засідателів затверджується на чотири роки відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються громадяни України, що досягли двадцятип'ятилітнього віку і постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція цього суду. Список народних засідателів місцевого військового суду за поданням голови відповідного суду затверджується начальником гарнізону. До списку включаються тільки військовослужбовці гарнізону (ч. 4 ст. 65 Закону «Про судоустрій України»).
Процедурні питання участі народних засідателів у судовому слуханні справи, прийняття судового рішення встановлюються процесуальним законодавством.
Суд присяжних створюється для розгляду по першій інстанції справ, визначених процесуальним законом. Інститут присяжних для національної судової системи є новим. Тому перед законодавцем стоїть досить складне завдання — нормативно забезпечити організацію роботи суду присяжних. її підґрунтям може бути загальновизнаний світовий підхід до статусу присяжних, але, звичайно, повинні бути враховані національні традиції, досягнення вітчизняної науки в царині процесуального і матеріального права, український менталітет, рівень правосвідомості суспільства і соціально-економічного розвитку держави в цілому. Перевага суду присяжних полягає в більшій колегіальності, незалежності, демократизмі, посиленні змагальності процесу, гласності судового розгляду.
Загальні питання організації суду присяжних, формування, затвердження і перегляду списку його членів, строк їх діяльності, підстави і порядок звільнення від виконання своїх обов'язків визначені статтями 68-72 Закону «Про судоустрій України». Відповідно до ч. 1 ст. 68 цього Закону присяжними вправі бути громадяни України, які досягли тридцятилітнього віку і постійно проживають на території відповідної області. Список присяжних апеляційних загальних судів формується комісією за поданням голови апеляційного суду на підставі списків виборців і затверджується рішенням відповідної ради. Список присяжних апеляційних військових судів формується за поданням голів цих судів із числа військових відповідних гарнізонів і затверджується рішенням відповідної ради. Кількість присяжних, порядок підбору і формування суду присяжних для розгляду конкретної справи, складання ними присяги та її зміст, ухвалення рішення мають бути встановлені процесуальним законодавством.
Особливо слід зазначити, що згідно з Законом «Про судоустрій України» не мають права бути внесеними до списку народних засідателів і присяжних громадяни: а) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; б) які мають хронічні психічні або інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя чи присяжного; в) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту або не погашену судимість; г) депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату суду, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.
Частина 2 коментованої статті містить положення щодо обмеження деяких конституційних прав та свобод судді, а саме: а) заборону брати будь-яку участь у політичній або профспілковій діяльності; б) обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності. Ці обмеження спрямовані на попередження протиправного використання суддею наданих йому владних повноважень, вчинення дій, що підривають його репутацію і авторитет судової влади в цілому. Вони встановлені з метою захисту і охорони інтересів різних суб'єктів суспільних відносин і є додатковими гарантіями, що забезпечують незалежність і неупередженість правосуддя.
Заборона брати будь-яку участь у політичній або профспілковій діяльності є обмеженням конституційного права судді на свободу членства в політичній партії і громадській організації для захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Встановлення цієї заборони зумовлено тим, що ніякі політичні, ідеологічні чи інші пристрасті та інтереси судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення. Судові рішення мають бути засновані виключно на законі, забезпечуючи тим самим підтримку державного устрою.
Частина 2 коментованої статті забороняє суддям бути членами профспілок — громадських організацій, що об'єднують громадян із спільними інтересами за родом професійної діяльності.
Згідно з ч. З ст. 36 Конституції України метою діяльності профспілок є захист трудових і соціально-економічних інтересів своїх членів. Частина 6 коментованої статті передбачає, що захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом. Тобто Конституцією передбачена необхідність створення відмінної від профспілкової форми організації захисту професійних інтересів суддів. Основним принципом функціонування будь-якої форми об'єднання суддів має бути недопущення якого-небудь впливу на процес виконання суддею своїх професійних функцій.
Незалежність судді від політичних партій є однією з гарантій незалежності судової влади в цілому Слід зазначити, що у світовій практиці склався неоднозначний підхід до необхідності обмеження політичних прав суддів. Так, законодавство країн Центральної і Східної Європи з метою зміни сформованої раніше традиції, що вимагала членства судді в партії, яка була при владі, забороняє суддям бути членами якоїсь політичної партії. Законодавство ж північноєвропейських країн, зокрема держав загального права, у більшості випадків сприймає суддів як звичайних громадян, а відтак, такими, які не можуть бути позбавлені політичних прав. У більшості держав від суддів вимагаються лояльне ставлення до існуючого в країні ладу і утримання від активних політичних дій, особливо спрямованих проти чинної влади.
Отже, передбачене Конституцією обмеження політичних прав суддів зумовлено певними історичними традиціями і є необхідним на період становлення правової держави, розвитку громадянського суспільства, формування авторитету судової влади.
Сумний досвід диктату комуністичної партії, при якому партійна дисципліна була основним засобом тиску на суддів, змусив творців Конституції закріпити це положення в такій жорсткій формі. Проте слід вказати на деякий декларативний характер коментованої норми. Суддя не може бути позбавлений права участі (хоча б і пасивної) у виборчому процесі при формуванні органів законодавчої влади і органів місцевого самоврядування. Неможливо заборонити співчувати, поділяти ідеї, проголошені тією чи іншою політичною партією (особливо в умовах багатопартійності) або політичним діячем, адже ці процеси стосуються внутрішньої, емоційної сфери людини. Тому законодавцеві треба приділити особливу увагу закріпленню гарантій суб'єктивної неупередженості суддів при розгляді конкретної справи.
На сучасному етапі розвитку суспільства доцільно закріпити в законодавстві вичерпний перелік дій, які можуть бути розцінені як політична діяльність і заняття якими несумісне з професійною суддівською діяльністю (наприклад, участь судді в зборах, мітингах, пікетуваннях, агітації за кандидатів у депутати, матеріальна підтримка якоїсь партії та ін,).
Отже, передбачені обмеження політичних прав суддів є тимчасовими. В умовах правової держави, розвиненого громадянського суспільства свобода кожного носія судової влади від ідейного чи емоційного тиску забезпечується в першу чергу верховенством права. Гарантіями незалежного, неупередженого відправлення правосуддя є високий рівень професійної правосвідомості суддів, внутрішнє сприйняття ними правил змагальності судового процесу. Такий підхід до статусу носія судової влади забезпечить його високий авторитет у суспільстві.
Обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності спрямоване на створення сприятливих умов для заняття суддею професійною діяльністю. Конституційне положення, яке забороняє поєднувати основну діяльність судді з якоюсь іншою оплачуваною трудовою діяльністю, за винятком наукової, викладацької і творчої, зумовлено декількома обставинами. Це обмеження спрямоване, по-перше, на забезпечення незалежності і неупередженості судді; по-друге, на створення умов належного і сумлінного виконання ним своїх прямих професійних функцій; по-третє, на запобігання можливості використання ним свого службового становища в особистих цілях. Така конституційна заборона тим самим захищає репутацію судді і авторитет судової влади.
В Європейській хартії про статус судів (п. 4.2.) підкреслюється, що поряд зі службовою суддя може вільно займатися різноманітними видами діяльності, зокрема й тими, що виражають його права як громадянина. Проте ця свобода може (і повинна) бути обмежена тією мірою, в якій ці додаткові види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності судді або з вимогами необхідності уважно і в розумні строки розглядати справи. Із таких позицій повинен виходити й вітчизняний законодавець.
Заняття суддею науковою, викладацькою або творчою діяльністю сприяє підвищенню його професійного рівня, збагаченню спеціальних знань, утвердженню його статусу як фахівця най вищої категорії. Водночас у законодавстві доцільно передбачити критерії допустимості такої діяльності: вона має здійснюватися тільки у вільний від основної роботи час, не повинна заважати виконанню професійних функцій судді, впливати на його незалежність і неупередженість та повинна мати характер додаткової трудової діяльності.
Частини 3—5 коментованої статті закріплюють основні вимоги до кандидатів на посади суддів. Відповідно до ч. З кандидатом на посаду судді може бути громадянин України, який відповідає певним вимогам і має відповідну рекомендацію кваліфікаційної комісії суддів. Конституційні вимоги щодо кандидатів на посаду суддів стосуються характеристик соціального статусу: громадянство, вік, освіта, досвід і стаж роботи, строк проживання на території України і володіння державною мовою. Правовою нормою встановлюється лише нижня межа цензу осілості, вікового і фахового цензу щодо цих кандидатів. У ч. 5 передбачається можливість встановлення додаткових (підвищених) вимог щодо кандидатів на окремі суддівські посади (наприклад, якщо кандидат претендує на посаду судді військового суду, він повинен перебувати на військовій службі і мати офіцерське звання. Військові звання суддям військових судів присвоює Президент України за поданням Голови військового суду).
Частина 4 містить декілька винятків із загальних вимог щодо кандидатів на відповідні посади судців. Передбачається можливість зайняття посади судці особою без вищої юридичної освіти, але лише в спеціалізованому суці. Згідно з ч. З ст. 59 Закону «Про судоустрій України» у даному випадку на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає на території України не менше десяти років, володіє державною мовою, має вищу освіту в сфері знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, і стаж роботи за фахом не менше п'яти років. Тому розширення і конкретизація фахового цензу щодо суддів спеціалізованих судів залежать від розвитку судової системи держави. На цих судців поширюється статус професійного судді, але акцентується, що вони відправляють правосуддя виключно у складі колегії суддів, отже, судді-юристи в складі колегії превалюватимуть.
Достатньо цінним є положення Закону «Про судоустрій України» щодо обмеження допуску до зайняття посади судді окремих категорій громадян. Так, відповідно до ч. 4 ст. 59 цього Закону не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни: а) визнані судом обмежено дієздатними і недієздатними; б) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; в) стосовно яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не погашену чи не зняту судимість.
Частина 5 коментованої статті передбачає можливість встановлення додаткових вимог до окремих категорій суддів, але тільки щодо стажу, віку та професійного рівня. Так, ст. 7 Закону «Про статус суддів» передбачає, що суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на момент обрання тридцятилітнього віку, має вишу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п'яти років, у тому числі не менше трьох — на посаді судді.
Суддею Вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше семи років, у тому числі не менше п'яти — на посаді судді. Аналіз структури судової системи дозволяє припустити, що аналогічні вимоги повинні ставитися й щодо кандидатів на посади суддів Апеляційного суду України і Касаційного суду України.
Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на момент обрання тридцяти п'ятирічного віку, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше десяти років, у тому числі не менше п'яти — на посаді судді.
