Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки
у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття
їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони
працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням)
власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної пла¬ти; для повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверне-ного авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпоряджен¬ня) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення забор¬гованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо праців¬ник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника під¬приємству, установі, організації (стаття 136).
(Стаття 127із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6237-ІОвід 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)
1. Коментована стаття є логічним втіленням в нормах галузе¬вого законодавства забезпечення конституційного права грома¬дян вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю влас¬ністю та попередження можливості протизаконного її позбав-лення (ст. 41 Конституції України). Крім того, зазначене право
відображене у ст. 25 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p., якою забороняється будь-яким способом обме¬жувати працівника вільно розпоряджатись своєю заробітною пла¬тою, крім випадків, передбачених законодавством. Захист права працівника на заробітну плату здійснюється, зокрема, шляхом обмеження випадків можливих відрахувань — тільки за наявнос¬ті передбачених законодавством підстав (ст. 127 Кодексу), обме¬ження розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 128 Кодексу) та заборони відрахувань із ряду виплат, належних працівникові (ст. 129 Кодексу).
2.  В цілому поняття відрахування із заробітної плати праців¬ника охоплює за змістом три взаємопоєднаних процеси, що вклю¬чають нарахування заробітної плати з визначенням розміру на¬лежної до утримання суми, невиплату працівникові (утримання) розрахованої із заробітної плати суми і, далі, спрямування цих коштів підприємством, установою, організацією за встановленим у законодавстві призначенням. Проведення відрахувань із заро¬бітної плати працівника можна розмежувати за категоріями осіб, у розпорядження яких ці кошти направляються: 1) державі (бюд¬жет або державні цільові фонди); 2) іншим фізичним або юриди¬чним особам, які не є стороною трудових відносин; 3) підприєм¬ству, установі, організації за місцем роботи працівника.
3. До державного бюджету та відповідних державних цільових фондів із заробітної плати працівника підприємством, устано¬вою, організацією самостійно провадяться відрахування податків та обов'язкових платежів, передбачених Законом України «Про систему оподаткування».
По кожному податку та обов'язковому платежу відповідними нормативно-правовими актами визначені порядок відрахування (і перерахування), його розмір (ставка), база оподаткування, склад платників. Із заробітної плати працівника в обов'язковому по¬рядку відраховується прибутковий податок з громадян та збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Сума зазначених відрахувань розраховується виходячи з повної суми нарахованої заробітної плати.
4.  Прибутковий податок з громадян обчислюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. з подальшими змінами. Підприємства, установи, організації всіх форм власнос¬ті та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів громадянам, зобов'язані здійснювати нарахування, утримання і перерахування прибуткового податку до бюджету. Установи банків тільки за умови пред'явлення пла¬тіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку приймають чеки на отримання коштів для виплати належних громадянам сум. Якщо юридичні і фізичні особи не мають рахунків в установах банків або ж виплачують заробітну плату з виручки від реалізації продукції і надання по¬слуг, то вони перераховують утримані суми податку до бюджету через установи банків наступного після виплати належних гро¬мадянам сум дня.
Зазначеним Декретом забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів підприємств, установ і організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. За на¬явності фактів перерахування підприємством, установою, орга¬нізацією і фізичною особою — суб'єктом підприємницької дія¬льності сум податку за своїх працівників зазначені суми включа¬ються до складу оподатковуваного доходу цих працівників з відповідним переобчисленням суми прибуткового податку. Тіль¬ки не утримані або утримані не повністю суми прибуткового по¬датку з громадян, що звільнилися, сплачуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок власних коштів.
Винятком є колективні сільськогосподарські підприємства, які сплачують суми прибуткового податку за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства.
Платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткуван¬ня) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі — громадяни) — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До осіб, що мають постійне місце проживання в Україні, належать гро¬мадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні у цілому не менше 183 днів у календар¬ному році. Оподаткуванню підлягає сукупний оподатковуваний доход цих громадян за календарний рік (що складається з місяч-
них сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця прожи¬вання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.
5.  Згідно з цим Декретом оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служ¬би, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб — су¬б'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціально¬го страхування. При цьому до сукупного оподатковуваного дохо¬ду включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому чис¬лі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за раху¬нок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матері¬альних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в грошовій формі, так і в натуральній. При цьому доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за віль¬ними (ринковими) цінами.
Суми податку, не утримані або утримані не повністю з грома¬дян, що працюють, стягуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємни¬цької діяльності до повної сплати заборгованості.
6.  Прибутковий податок з громадян за місцем основної робо¬ти (служби, навчання) обчислюється виходячи із суми сукупного оподатковуваного доходу громадян за ставками, встановленими Декретом.
7.  За Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. із заробітної плати працівників здійснюється відрахування відповідних зборів.
8.  На підставі законів України «Про загальнообов'язкове дер¬жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб¬ництві» від 23 вересня 1999 p., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страху¬вання у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата¬ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. і «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового дер¬жавного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. наймані працівники зобов'язані сплачувати страхові внески у відсотках до сум оплати праці, які включають основну і додаткову заробіт¬ну плату, інші заохочувальні і компенсаційні виплати (в тому числі і в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибут¬ковим податком з громадян.
9.  7 березня 2001 р. Кабінет Міністрів України прийняв по¬станову «Про максимальну величину фактичних витрат на опла¬ту праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (при¬бутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заро¬бітної плати (доходу), з яких справляються внески (збори) до соціальних фондів». Гранична сума заробітної плати (сукупного оподатковуваного доходу) для обчислення виплат до соціальних фондів згідно з цим нормативним актом встановлена у розмірі 1600 грн на місяць у розрахунку на кожну особу. Крім того, за підсумками року для кожної фізичної особи — платника внесків провадиться перерахунок страхових внесків згідно з порядком, що затверджується Міністерством праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України. Роз¬мір максимальної величини, зокрема граничної суми заробітної плати, з якої справляються страхові внески до соціальних фон¬дів, може переглядатись з 1 березня кожного року в міру зрос¬тання середнього рівня заробітної плати у галузях економіки за рік у порівнянні з попереднім роком.
10.  Законодавством встановлено окремий вид відрахувань до бюджету із заробітної плати осіб, які були засуджені до виправ¬них робіт за вироком суду та яким за постановою суду були при¬значені виправні роботи за адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 57 Кримінального кодексу України виправ¬ні роботи без позбавлення волі можуть призначатися за вироком суду від шести місяців до двох років за місцем роботи засуджено¬го. Розмір відрахувань в доход держави встановлює суд в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Відрахування розраховуються виходячи з усієї суми нарахова¬ної заробітної плати за кожний відпрацьований місяць при її виплаті, включаючи прибутковий податок та обов'язкові платежі без урахування стягнень за вироком, а також незалежно від наяв¬ності претензій до засудженого за виконавчими документами (ст. 98 Виправно-трудового кодексу України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p.). З осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування в розмірі, встановле¬ному вироком, провадяться за кожним робочим місцем роботи. Такі відрахування не провадяться з пенсій і допомоги у порядку соціального страхування, виплат одноразового характеру і не пе¬редбачених системою заробітної плати, компенсаційних виплат.
У разі скасування вироку суду із закриттям справи і у випад¬ках винесення виправдувального вироку після скасування попе¬реднього вироку в порядку нагляду особі, відносно якої справу закрито або винесено виправдувальний вирок, повертається сума проведених відрахувань у повному розмірі на підставі постанови
суду.
11.  Дещо інший порядок встановлено щодо здійснення від¬рахувань до бюджету із заробітної плати осіб, яким призначені виправні роботи за адміністративні правопорушення. Згідно зі ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення ви¬правні роботи застосовуються на строк до двох місяців за міс¬цем постійної роботи порушників з відрахуванням до 20 відсот¬ків заробітку. При цьому обчислення суми відрахування здійс¬нюється виходячи із належної до виплати заробітної плати працівника, що передбачено ч. 1 ст. 128 Кодексу законів про працю України.
Статтею 324 Кодексу України про адміністративні правопо¬рушення обов'язок правильного і своєчасного провадження від¬рахування в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку покладається на власника підпри-ємства, установи чи організації за місцем відбування виправних робіт.
12.  Підприємством, установою, організацією провадяться та¬кож відрахування із заробітної плати у бюджет штрафів за виро¬ком суду (ст. 53 Кримінального кодексу України) та постановою суду (судді) у справах про адміністративні правопорушення (статті 24, 27, 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопо¬рушення) і за постановами інших органів (посадових осіб), упов¬новажених законом розглядати справи про адміністративні пра¬вопорушення. Рішення щодо покарання у вигляді штрафу здійс¬нюється у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.