Стаття 122. Ведення справ повного товариства

1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учас­ником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи вияв­лення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

1. Ведення справ повного товариства, тобто представництво його інтересів у комерційному обороті, за загальним правилом здійснюється кожним із учасників. У цьому випадку слід вважати, що повне товариство як юридична особа має де­кілька самостійних і рівноправних органів (за кількістю учасників). Засновниць­ким договором можуть передбачатися й інші схеми управління товариством (це може бути почергове ведення справ або ж ведення справ за напрямками діяль­ності тощо). Ведення справ товариства може здійснюватись одним учасником за спільною волею інших. При зазначенні такого варіанта управління у засновниць­кому договорі спільна воля учасників презумується. Різні варіанти представниц­тва учасниками товариства інтересів фірми взаємовиключають їх одночасне ви­користання. Тому, якщо представницькі повноваження учасника товариства не грунтуються на засновницькому договорі, то вони повинні посвідчуватися дові­реністю. За наявності підстав вважати, що учасник товариства, який діє за довіре­ністю, порушує свої обов'язки, інші учасники, які не ведуть справи товариства, можуть вимагати припинення його повноважень щодо ведення справ, у тому числі, якщо такі повноваження надані договором. Серед таких підстав можна назвати, наприклад, укладення конкуруючих угод, нездатність до розумного ведення справ, ігнорування інтересами товариства. Правочини, укладені від імені товариства будь-ким із учасників, будуть вважатися дійсними до тих пір, поки не буде доведено, що контрагент знав чи повинен був знати про відсутність повноважень у конкрет­ного учасника (наприклад, ознайомився з відповідними положеннями заснов­ницького договору).

2. Учасник товариства, який діяв у спільних інтересах, має право на відшко­дування витрат, які він поніс, за умови, що це призвело до збільшення активів товариства. Таке положення закріплене у ст. 122 ЦК щодо учасника, який не наділений повноваженнями вести справи товариства. Але, коли мова йде про індивідуальні витрати у спільних цілях товариства, то будь-хто із учасників має право на їх відшкодування. Правда, законодавець при цьому висуває обов'язко­ву вимогу про послідуюче схвалення таких дій іншими учасниками товариства.

3. Законодавець прагне максимально захистити майнові інтереси кожного із учасників повного товариства, тому питання позбавлення повноважень щодо ведення справ товариства може бути предметом судового розгляду на вимогу будь-кого із учасників. У ч. З ст. 122 ЦК у якості підстав, достатніх для позбав­лення повноважень, названі наступні: грубе порушення своїх обов'язків і вияв­лення нездатності до розумного ведення справ. Обидва випадки грунтуються на оціночних категоріях і вимагають доказів. Основою для таких звинувачень ма­ють бути конкретні прийняті учасником рішення, які призвели або можуть при­звести до майнових втрат товариства. Рішення суду, яке вступило в силу, є підста­вою для внесення змін до засновницького договору, якщо у ньому було передба­чено протилежне. Але повноваження учасника слід вважати припиненими з моменту набрання рішенням суду законної сили. Усі правочини, укладені після вступу в силу рішення суду, слід вважати такими, що укладені без повноважень.