Стаття 119. Поняття повного товариства

1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

2.Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

3.Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини,що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одно­го чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

1. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19 ве­ресня 1991 р. повне товариство може створюватися і діяти на підставі заснов­ницького договору. Стаття 80 ГК визначає повне товариство як один із видів господарських товариств, які характеризуються цілим переліком ознак. За за­гальним правилом повне товариство — це об'єднання зусиль і капіталу двох і більше осіб для ведення підприємницької діяльності. З викладеного слідує, що повне товариство не може бути одноосібним. Особливістю повного товариства є відсутність статуту та визнання установчим документом засновницького договору. З моменту реєстрації повного товариства як юридичної особи між ним та кожним учасником виникає корпоративне правовідношення зобов'язального характеру. Оскільки повне товариство є самостійним суб'єктом права, то усі права та обов'язки за зобов'язаннями виникають безпосередньо для нього. З огляду на викладене положення про те, що необхідною умовою участі у повному товаристві осіб є їх реєстрація у якості підприємців (див. коментар до ст. 80 ГК), вбачається не зовсім доцільним.

Підприємницька діяльність учасників товариства визнається діяльністю са­мого товариства. Вона здійснюється від імені товариства і тому кредиторські зобов'язання пред'являються спочатку товариству, а при відсутності активів — безпосередньо учасникам товариства. Визнання повного товариства юридичною особою з субсидіарною солідарною відповідальністю його учасників відрізняє його від простого товариства (параграф 2 глави 77 ЦК).

Закріплена у коментованій статті солідарна відповідальність учасників по­лягає в тому, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або у повному обсязі від усіх боржників разом або окремо від будь-кого із них. При цьому виконання солідарного обов'язку одним з боржників є підставою для регресного позову (статті 543, 544 ЦК).

Субсидіарний характер відповідальності учасника товариства полягає в тому, що до пред'явлення вимоги учаснику кредитор зобов'язаний звернутися з ана­логічною вимогою безпосередньо до товариства (ст. 619 ЦК).

Учасники повного товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном незалежно від того, коли вони вступили до товариства або вибули з нього. Тому правомірною буде вважатися ситуація, коли за договором, укладеним одним учасником, відповідальність будуть нести інші учасники, причому усім своїм майном. З цього випливає, що відносини між учасниками повного товариства передбачаються як такі, що носять особисто-довірительний характер.

Повне товариство ще називають персональним товариством, оскільки участь у ньому передбачає спільну діяльність усіх учасників щодо досягнення статутної мети. Наслідком бездіяльності учасника повного товариства може бути його виключення зі складу учасників (ст. 128 ЦК).

2. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦК особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Це правило встановлено для захисту інтересів кредиторів та інших учасників товариства. У випадку отримання у спадок корпоративних прав учасника повного товариства особа зобов'язана одним із них розпорядитися (продати, подарувати свою частку тощо). Строк, протягом якого має відбутися таке розпорядження, повинен бути встановлений в установчому договорі або ж аналогічно до ст. 32 ЦК — протягом одного року. При розпорядженні часткою необхідно дотримуватися положень ст. 125 ЦК. При цьому строковість створен­ня самого товариства значення не має.

3. Для захисту інтересів учасників повного товариства коментована норма передбачає заборону для його учасника вчиняти без згоди інших учасників правочини, які однорідні за своєю метою з тими, що вчинюються учасниками від імені товариства. Іншими словами, законодавець встановлює заборону на вчи­нення конкуруючих правочинів під страхом відшкодування збитків, завданих товариству такими діями, або передання товариству усієї вигоди, набутої за таким правочином. Завдані збитки будуть обраховуватися у вигляді упущеної вигоди.

4. Назва товариства з огляду на те, що воно визнається юридичною особою, зокрема підприємством, повинна містити вказівку на організаційно-правову форму. Персональність повного товариства проявляється в тому, що його фірмова назва повинна включати імена усіх учасників або обмежитися зазначенням імені (назви) одного учасника з доданням слів «і компанія». Наприклад: «Повне товариство «Васильченко і компанія». У випадку зміни персонального складу такого товариства необхідно вносити відповідні зміни і у назву. Під терміном «ім'я» слід розуміти або ім'я учасника, або прізвище. Включення прізвищ осіб у назву підприємства є орієнтиром для майбутніх контрагентів щодо платоспроможності та надійності товариства, оскільки складений капітал не виконує забезпечувальної функції на відміну від статутного капіталу.