Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)
1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.
2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як видно зі змісту цієї статті, громадяни мають право на набуття земельної ділянки у власність або в користування у разі добросовісного, відкритого і безперервного користування нею протягом 15 років. Оскільки у цій статті Кодексу не застережено, що таким правом користуються громадяни України, то Цілком логічно до суб'єктів права власності на земельну ділянку за набувальною давністю відносити як громадян України, так і громадян зарубіжних країн за умови, що іноземці мають право набувати земельну ділянку у власність з інших підстав, наприклад, за договором купівлі-продажу, дарування, успадкування тощо і не мають такого права — із земель сільськогосподарського призначення, оскільки не мають права бути суб'єктом права власності на такі землі. Земельні ділянки, якими іноземні громадяни безперешкодно користуються протягом визначеного строку, можуть надаватися їм за набувальною давністю на праві користування (оренди).
Передача земельної ділянки у власність чи надання у користування на підставі набувальної давності може здійснюватися в межах норм, визначених цим Кодексом, зокрема ст. 121.
