Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних
ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
3. Громадяни — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
5. Передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, строки, що обумовлюються угодою сторін.
9. Проект відведення земельної ділянки погоджується органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада в місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Цією статтею ЗК України встановлені підстави та порядок приватизації земельних ділянок, що належать до земель державної і комунальної власності, громадянами трьох груп.
До першої групи належать громадяни, зацікавлені у приватизації земельних ділянок, що перебувають у їх користуванні.
До другої групи належать громадяни — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій.
До третьої групи належать громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського та особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуально дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів в межах норм безоплатної приватизації.
Практично приватизація земельних ділянок із земель державної або комунальної власності громадянами першої групи уже проведена відповідно до норм ЗК України в редакції в 13 березня 1992 р.
До того ж, нормативно-правовими актами встановлювався строк завершення приватизації земельних ділянок, що належали громадянам на праві постійного користування. Так, Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р. пропонувалося забезпечити протягом 1993 року передачу громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у межах встановлених норм. У подальшому ці строки подовжувалися. Проте приватизація земельних ділянок зазначеними громадянами не завершена і до цього часу. Новий ЗК України надає можливість усім громадянам, у користуванні яких є відповідні земельні ділянки, здійснити їх приватизацію. До цього часу приватизація земельних ділянок зазначеними громадянами здійснювалася місцевими радами із земель державної власності, оскільки розмежування земель державної і комунальної власності ще не була здійснена. З прийняттям закону про розмежування земель державної і комунальної власності, передбаченим Прикінцевими положеннями ЗК України (розділ IX), приватизація земельних ділянок із земель комунальної власності буде проводитися за рішенням сільської, селищної, міської ради, а із земель державної власності — за рішенням районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Нині з цих питань слід керуватися Тимчасовим порядком. Рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок цією групою громадян приймається у місячний строк на підставі технічних документів та матеріалів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Приватизація земельних ділянок громадянами — працівниками державних та комунальних сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 17 травня 1993 р. та одноіменним Законом України від 10 липня 1996 р. Приватизація земель радгоспів та інших державних і комунальних сільськогосподарських підприємств за цими законами проводилася за складною схемою. Спочатку — шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). У процесі приватизації разом з приватизованим майном у власність КСП чи ВАТ передавались земельні ділянки відповідно до статей 20, 21 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. та ст. 5 ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р. Землі, що були передані в колективну власність зазначених формувань, були розпайовані серед членів КСП чи акціонерів ВАТ — колишніх працівників державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа. Кожний член КСП і ВАТ мав право вийти з підприємства і отримати земельну ділянку у розмірі земельного паю у приватну власність. Протягом 2001—2002 років переважна більшість КСП, у тому числі й створених на базі реформованих радгоспів, були реорганізовані в інші форми господарювання приватного типу чи ліквідовані. У процесі цих заходів члени КСП одержали земельні ділянки у приватну власність. Відповідно до цієї статті нового ЗК України зацікавлені працівники державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа мають право безпосередньо одержати безоплатно у власність земельну ділянку із земель, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств.
Передача земельних ділянок у власність громадян — працівників державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерів з їх числа, здійснюється на підставі рішення відповідного орган місцевого самоврядування або органу виконавчої влади після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому ст. 186 ЗК України. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для цілей, зазначених у п. 1 цієї статті, подають заяву до районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, а із земель комунальної власності — до відповідної сільської, селищної, міської ради. У заяві зазначаються бажані розміри земельної ділянки та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або орган місцевого самоврядування розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку Проекту її відведення. При передачі земельної ділянки фермерському господарству, крім заяви, розглядається також Висновок конкурсної комісії, яка утворюється органом, якому подана заява.
Згідно з Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 4) в редакції від 22 червня 1993 р. районна конкурсна комісія вирішувала питання, чи здатний громадянин займатися фермерським господарствам, чи мав він для цього відповідну кваліфікацію або досвід роботи. Згідно з цим Законом правовий статус селянського і фермерського господарства був єдиним. За новим ЗК України правовий статус фермерського і особистого підсобного господарства розмежований. Однією з ознак такого розмежування є те, що при вирішення питання про передачу земельної ділянки для ведення фермерського господарств згідно з п. 7 цієї статті ЗК України вимагається проходження конкурсної комісії, тоді як для особистого селянського господарства проходження конкурсної комісії не вимагається. Другою відмінною ознакою є те, що особисте селянське господарство за своїм статусом наблизилося до особистого підсобного господарства, яке передбачалося ЗК України від 13 березня 1992 р. Однією з ознак особистого селянського господарства є те, що йому може надаватись у власність земельна ділянка у більшому розмірі (до 2-х гектарів), ніж це передбачалося раніше для особистого підсобного господарства. Важливою відмінністю особистого селянського господарства від фермерського є те, воно не реєструється як юридична особа.
З метою офіційного розмежування особистого селянського господарства доцільно було б його зазначені вище ознаки викласти у Законі «Про селянське (фермерське) господарство» або ж у спеціальному законі про особисте селянське господарство. У зв'язку з незначною кількістю ознак, які треба врегулювати, найбільш доцільно було б застосувати перший варіант, тобто внести зміни до Закону «Про селянське (фермерське) господарство».
У цій статті Закону не розглядається порядок передачі земельних ділянок у власність приватних сільськогосподарських підприємств. Це пояснюється тим, що таке підприємство є юридичною особою, а тому згідно зі ст. 82 ЗК України юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільними угодами, у разі прийняття спадщини або внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду. Отже, зацікавлений у цьому громадянин може отримати земельну ділянку у власність для цілей і в порядку, передбаченими цією статтею ЗК України, і після цього передати земельну ділянку, яка належить йому на праві власності, до створеного ним приватного підприємства.
Проект відведення земельної ділянки розробляється спеціальними організаціями на замовлення громадян, який погоджується з органами по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органом архітектури, розглядається відповідною місцевою державною адміністрацією або органом місцевого самоврядування. У місячний строк ці органи приймають відповідне рішення. У разі відмови цих органів у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання за заявою зацікавленої особи вирішується у судовому порядку.
