Стаття 117. КабіМін України в межах своєї компетенції ...
Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України,Міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Коментована стаття присвячена нормативно-правовим акта1. Кабінету Міністрів України.
Частина перша цієї статті наділяє Кабінет Міністрів правом видавати власні правові акти в формі постанов і розпоряджень і встановлює їх обов'язковість до виконання. Зрозуміло, що мається на увазі (за аналогією з ч. З ст. 106 Конституції України стосовно акти Президента України) обов'язковість на всій території України, оскільки компетенція Кабінету Міністрів не обмежується ніякими галузевими чи регіональними (територіальними) рамками.
Акти Кабінету Міністрів є окремим видом підзаконних правових актів і становлять значну частину актів законодавства України. Дані акти, по-перше, за своїм змістом мають відповідати Конституції та законам України і актам Президента України; по-друге, мають бути видані суворо в межах компетенції Кабінету Міністрів, яка визначена Конституцією України (див. коментар до ст. 116), законами і актами Президента України.
Акт Кабінету Міністрів може бути скасований Президентом України на його вільний розсуд, тобто без будь-якого обмеження мотивів такого скасування (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України), включаючи, природно, і мотиви невідповідності, порушення чи суперечності законам або актам Президента України.
При виданні Кабінетом Міністрів акта, який, на думку Президента України, не відповідає Конституції України, він власне з цих мотивів не може скасувати даний акт. Питання про конституційність актів Кабінету Міністрів вирішується виключно Конституційним Судом України (ст. 150 Конституції України), в тому числі й за зверненням Президента України. У разі визнання неконституційним акта Кабінету Міністрів або його окремих положень він втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про конституційність акта або його окремих положень.
Слід також додати, що згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді акта Кабінету Міністрів, що порушує, на думку заявника, права і свободи людини і громадянина і, крім того, право звернутися з цього приводу до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
У формі постанов Кабінету Міністрів видаються акти, що мають нормативний характер, або з питань найбільш важливого чи загального значення. У формі ж розпоряджень Кабінету Міністрів видаються акти, що мають індивідуальний характер, або з оперативно-організаційних та інших поточних питань діяльності Кабінету Міністрів.
Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів приймаються шляхом голосування на його засіданнях більшістю голосів членів Кабінету Міністрів. За рівної кількості голосів голос Прем'єр-міністра є вирішальним.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Вони набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено в самих актах.
Постанови Кабінету Міністрів, як правило, публікуються в офіційних виданнях Кабінету Міністрів і газеті «Урядовий кур'єр», а також доводяться до загального відома іншими засобами масової інформації. Що ж стосується постанов, що визначають права і обов'язки громадян, то вони підлягають обов'язковому офіційному оприлюдненню. У разі недоведення таких постанов до відома населення у встановленому законом порядку вони визнаються нечинними (ст. 57 Конституції).
В частині третій коментованої статті встановлюється обов'язковість реєстрації нормативно-правових (або, інакше, нормативних) актів не тільки Кабінету Міністрів України, а й міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади затверджене Кабінетом Міністрів України 28 грудня 1992 р.
Відповідно до Указу Президента України від 27 червня 1996 р. «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» запроваджено відповідний державний реєстр, порядок ведення якого визначено Порядком ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 376). До Єдиного державного реєстру, який являє собою автоматизовану
систему збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства, включаються чинні опубліковані та неопубліковані, в томучислі з обмежувальними грифами, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України.
Зазначена державна реєстрація здійснюється Міністерством юстиції України відповідно до Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 листопада 2002 р. № 102/5). Зокрема передбачено, шо державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду, якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи і законні інтереси громадян, проголошені і гарантовані Конституцією і законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для міністерств, інших органів виконавчої влади, органів державного управління та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Нормативно-правові акти набувають чинності через десять днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання чинності. Якщо нормативно-правові акти зачіпають права і законні інтереси громадян, вони набувають чинності в той самий строк, але не раніше дня їх доведення до відома населення.
