Стаття 113. Зони санітарної охорони
1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.
2. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.
3. Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається законодавством України.
Зони санітарної охорони — це різновид охоронних зон, призначених для охорони особливо цінних природних об'єктів від негативного впливу природних і антропогенних чинників довкілля. Законодавство не визначає поняття санітарно-епідеміологічної захищеності, але у законодавстві міститься визначення поняття «санітарне та епідемічне благополуччя населення» {ст. 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.) — це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.
Санітарно-епідемічна захищеність передбачає відсутність загроз для санітарно-епідемічного благополуччя населення.
Правовий режим зон санітарної охорони визначається водним законодавством (ст. 93 Водного кодексу України; Правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024), а також законодавством про курорти (розділ 6 Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.
