Стаття 106. Президент України:

Published by Консультант on Сб, 03/21/2009 - 12:04

 

Стаття 106.Президент України:
1)   забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2)   звертається з посланнями до народу та із щорічними і поза­черговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде пере­говори та укладає міжнародні договори України;
4)   приймає рішення про визнання іноземних держав;
5)   призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6)   призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує все­український референдум за народною ініціативою;
7)   призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8)   припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо про­тягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не мо­жуть розпочатися;
9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-мі­ністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра Украї­ни та приймає рішення про його відставку;
10)   призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
11)   призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Гене­рального прокурора України та звільняє його з посади;
12)   призначає половину складу Ради Національного банку Украї­ни;
13)   призначає половину складу Національної ради України з пи­тань телебачення і радіомовлення;
14)   призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
15)   утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр міністра України міністерства та інші центральні органи виконав­чої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
16)   скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
17)   є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України: призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництві у сферах національної безпеки та оборони держави;
18)   очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19)   вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
20)   приймає відповідно до закону рішення про загальну або част­кову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окре­мих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній неза­лежності України;
21)   приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголо­шує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзви­чайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22)призначає третину складу Конституційного Суду України
23)утворює суди у визначеному законом порядку;
24)присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні рангиr,zінші вищі спеціальні звання і класні чини;
25)нагороджує державними нагородами; встановлює прези­дентські відзнаки та нагороджує ними;
26)приймає рішення про прийняття до громадянства України ~з припинення громадянства України, про надання притулку в Україні
27)здійснює помилування;
28)створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29)підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30)має право вето щодо прийнятих Верховною Радою Україниі законів із наступним поверненням їх на повторний розглядВерховної Ради України;
31)      здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України
Президент України не може передавати свої повноваження
іншим особам або органам.
Президент України на основі та на виконання Конституції законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими я виконання на території України.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, перед­бачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.
 
Коментована стаття деталізує загальний статус Президента України, встановлений у ст. 102 Конституції, шляхом визначення його основних функцій, повноважень та порядку їх реалізації. Вона складається з чотирьох частин, логічно поєднаних між собою: у частині першій перелічуються основні повноваження глави Україн­ської держави, у частині другій підкреслюється їх персоніфікова­ний характер, частина третя визначає види правових актів, якими оформлюються рішення, прийняті Президентом України в межах його компетенції, а в четвертій частині визначаються особливості реалізації деяких президентських повноважень.
Пункти 1,17—21 ч. 1 ст. 106 Конституції України окреслюють функції та повноваження Президента України у сферах національної безпеки і оборони України. За змістом п. 17 Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил Украї­ни, а тому функція забезпечення державної незалежності та на­ціональної безпеки держави є одним з пріоритетних напрямків його діяльності. Це підтверджується широкими повноваження­ми глави держави в цій сфері, які в загальних рисах окреслені у ст. 106 Конституції і деталізовані в чинному законодавстві.
За Конституцією Президент України здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Це означає, що саме йому підпорядковані військові формування, органи, які за­безпечують недоторканність державного кордону України і безпеку органів державної влади та посадових осіб, підрозділи, що здійсню­ють розвідувальну і контррозвідувальну діяльність тощо. За поса­дою Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад, головує на її завданнях і оформлює своїми указами рішення, прийняті на цих засіданнях.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» та ч. 1 ст. 11 Закону від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Служба безпеки України та Управління державної охорони підпорядковані Президенту України і підконтрольні Верховній Раді України.
Глава держави визначає організаційну структуру СБУ, затвер­джує Положення про колегію Служби безпеки України, встанов­лює форми і розміри грошового забезпечення її військовослуж­бовців. Крім того, Президент України як особисто, так і через уповноважені ним органи здійснює контроль за діяльністю СБУ. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав гро­мадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності орга­нів і підрозділів СБУ, а також контроль за відповідністю виданих СБУ положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок Конституції і законам України здійснюється спеціально призна­ченими Президентом України посадовими особами, повнова­ження та правові гарантії діяльності яких визначаються Поло­женням, що затверджується Президентом України. СБУ регуляр­но в порядку, визначеному Президентом України, інформує главу держави, членів Ради національної безпеки України і посадових осіб, спеціально призначених Президентом, з основних питань своєї діяльності, про випадки порушення законодавства, а також на їх вимогу подає інші необхідні відомості. Голова СБУ щоріч­но подає Президенту письмовий звіт про діяльність Служби без­пеки України і несе персональну відповідальність за своєчасність, об'єктивність і повноту поданої інформації. Глава держави також визначає порядок контролю за адміністративно-господарською і фінансовою діяльністю СБУ.
Відповідно до Конституції та Закону від 22 березня 2001 р. «Про розвідувальні органи України» Президент здійснює загаль­не керівництво розвідувальними органами України, затверджує положення про відповідні розвідувальні органи, а також коорди­нує їх діяльність через очолювану ним Раду національної безпе­ки і оборони України, визначає порядок координації їх діяльності в особливий період. Розвідувальні органи України доповідають Президентові і звітують перед ним з питань та в порядку, що ви­значаються главою держави.
Пункт 17 коментованої статті передбачає повноваження Пре­зидента України призначати на посади та звільняти з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових форму­вань. Відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 р. «Про обо­рону України» військове формування — це сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і на­ді опальних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності
3 разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
До військового командування належать Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил, опе­ративні командування, командування військових об'єднань, з'єднань, частин Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Конкретний перелік по­сад керівного складу військових формувань, призначення на які здійснює Президент, передбачений чинним законодавством. Так, Президент здійснює призначення Міністра оборони України (за поданням Прем'єр-міністра України) та припиняє його повнова­ження на цій посаді. Президент також призначає на посади та звільняє з посад заступників Міністра оборони України, коман­дувачів видами Збройних Сил України (Головнокомандувача Су­хопутних військ, Головнокомандувача Військово-Повітряних сил, Головнокомандувача Військ Протиповітряної оборони і Головно­командувача Військово-Морських Сил), командувачів військ оперативних командувань, окремих армій, а також вище коман­дування інших військових формувань.
Згідно з положенням ч. 4 ст. 11 Закону України від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Президент призначає на посаду і звільняє з посади Начальника Управління державної охорони і його заступників.
Положенням про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженим Указом Президента України від
4   серпня 2003 p., передбачено, що Президент призначає на посаду і звільняє з посади Голову Державної прикордонної служби та його заступників.
Призов громадян на строкову військову службу, за Законом України від 18 червня 1999 р. «Про загальний військовий обов'я­зок та військову службу», проводиться у встановлені строки на підставі Указу Президента України. Його Указом визначаються також порядок та строки звільнення у зв'язку з демобілізацією.
Згідно з Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України» Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює керівництво Збройними Сила­ми в межах, передбачених Конституцією України. В особливий період керівництво військовими формуваннями Президентmoh: здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, ро­бочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокоманду­вача, її персонального складу та граничної чисельності подають;і Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Пре­зиденту і вводяться в дію його Указом.
Чисельність Збройних Сил України затверджується Верхов­ною Радою України за поданням Президента. План їх дислокації розробляється Генеральним штабом, узгоджується з Міністер­ством оборони і Кабінетом Міністрів України і затверджується Президентом.
За поданням Кабінету Міністрів глава держави затверджує військово-адміністративний поділ території України, Положен­ня про Міністерство оборони України, Положення про Генераль­ний штаб Збройних Сил України. Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони, повноваження відповідних органів та військових формувань визначаються По­ложенням про територіальну оборону України, яке затверджуєть­ся Президентом.
За Законом «Про оборону України» в разі збройної агресії абс загрози нападу на Україну Президент приймає рішення про за­гальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сит України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвален­ня чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Ці рішення набувають чин­ності після затвердження їх Верховною Радою України. Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану, про загальну або ча­сткову мобілізацію мають бути затверджені парламентом протя­гом двох днів з моменту звернення глави держави.
Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводить­ся в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України,її територіальній цілісності і передбачає надання відповідним орга­нам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юри­дичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно зі ст. 5 Закону України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєн­ного стану» воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента, який підлягає затвердженню Вер­ховною Радою України. Президентським указом здійснюється скасування воєнного стану.
Пункт 21 коментованої статті Конституції передбачає, що в разі необхідності Президент приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості зонами надзви­чайної екологічної ситуації. Зміст правового режиму надзвичай­ного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичай­ного стану, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відпові­дальність за порушення вимог або невиконання заходів правово­го режиму надзвичайного стану визначаються Законом України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного ста­ну». Пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президентові подає Рада національної безпеки і оборони України.
Пункт другий ч. 1 ст. 106 закріплює, що Президент України як одноосібний орган, що уособлює державу в цілому, звертається з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими послан­нями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє ста­новище України. З метою визначення ролі та місця послань Пре­зидента України в реалізації його конституційних повноважень, порядку їх підготовки і реалізації передбачених в них заходів, 9 квітня 1997 року було видано Указ «Про щорічні послання Пре­зидента України до Верховної Ради України». Цим Указом вста­новлено, що передбачені п. 2 ст. 106 Конституції України щорічні послання Президента України до Верховної Ради України є офі­ційними документами глави держави, у яких на основі аналізу внутрішнього і зовнішнього становища України визначаються найважливіші напрями економічного, політичного і соціальногорозвитку, передбачаються заходи щодо неухильного забезпе­чення прав і свобод людини і громадянина, вдосконалення нормативних механізмів регулювання суспільних відносин. Одночас­но з посланням Президента України до Верховної Ради України вноситься Кабінетом Міністрів України щорічна доповідь пре економічний і соціальний розвиток України.
Текст послання, направлений до Верховної Ради України ас: виголошений Президентом України, набуває сили офіційного документа і має враховуватися в роботі Кабінету Міністрів Украї­ни, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій.
Пункти 3—5 ч. 1 ст. 106 Конституції України окреслюють пов­новаження глави держави у сфері міжнародних відносин. Прези­дент України представляє державу у цих відносинах, виступаю­чи від імені не якоїсь окремої гілки влади, а від Української дер­жави в цілому. Він відвідує з офіційними і неофіційними візитами зарубіжні країни, бере участь у роботі міжнародних форумів, у нарадах і зустрічах глав держав (самітах) тощо, здійснює керів­ництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде перего­вори та укладає міжнародні договори України.
Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр за­кордонних справ України мають право вести переговори і підпи­сувати міжнародні договори України без спеціальних повнова­жень. Інші посадові особи мають право на такі дії тільки за наяв­ності спеціального повноваження. При цьому повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені України, надаються тільки Президентом України. Делегація чи представник України, наділені відповідними повноваженнями згідно із Законом від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України», зобов'язані вести переговори чи здійснювати інші, дії відповідно до наданих їм повноважень та з урахуванням рекомендацій Міністерства закордонних справ України. Делегація чи представник України, які отримали повно­важення від Президента, за погодженням з Міністерством закор­донних справ України подають главі держави звіт про виконан­ня даних їм рекомендацій. Звіт повинен містити висновки щодо наступних дій України стосовно укладення міжнародного дого­вору. Президент розглядає пропозиції Міністерства закордонних справ щодо схвалення міжнародних договорів, що укладаються від імені України, і приймає відповідні рішення про подання їх до Верховної Ради України на ратифікацію. Затвердження міжна­родних договорів України, які укладаються від імені України і не потребують ратифікації, але потребують затвердження, здійс­нюється Президентом України. Рішення Президента про затвер­дження міжнародного договору України або приєднання до нього приймається у формі указу.
Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України. У разі неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе за міжнарод­ними договорами Українською Стороною, Міністерство закор­донних справ України інформує про це Президента України або уряд України для вжиття необхідних заходів.
Згідно з п. 4 ст. 106 Конституції України Президент України приймає рішення про визнання іноземних держав. Пропозиції щодо визнання іноземних держав, встановлення дипломатичних зносин з іноземними державами розробляє і вносить Президен­тові Міністерство закордонних справ України.
Пункт 5 коментованої статті закріплює повноваження Прези­дента призначати та звільняти глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях. За За­коном України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу» дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебуван­ня і підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інте­ресів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном. Статус, завдання та функції дипломатичного представ­ництва України за кордоном, постійного представництва Украї­ни при міжнародній організації визначаються Законом «Про дип­ломатичну службу», а також Положенням про дипломатичне представництво України в іншій державі, Положенням про пос­тійне представництво України при міжнародній організації, які затверджуються Президентом України. Надзвичайний і Повно­важний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації призначаються на посади і звільняють­ся з посад Президентом України за поданням Міністра закордон­них справ України. Укази Президента України з цих питань скріплюються підписами Прем'єр-міністра України та Міністра закордонних справ України. Міністр закордонних справ України вносить Президенту України подання щодо кандидатур про при­значення на посади Надзвичайного і Повноважного Посла Украї­ни, Постійного представника України при міжнародній органі­зації після консультацій в Комітеті Верховної Ради України в за­кордонних справах щодо кандидатур на ці посади. Призначень:-; на інші дипломатичні посади та звільнення з цих посад здійснюються відповідно до чинного законодавства.
Президент України приймає вірчі і відкличні грамоти дипло­матичних представників іноземних держав. Вірча грамота надси­лається главою іноземної держави Президентові України і засвід­чує офіційний статус глави дипломатичного представництва. Цей документ видається главам представництв у ранзі надзвичайній, і повноважних послів чи посланників. Дипломатичний представ­ник вважається таким, що приступив до виконання своєї місії, з моменту вручення вірчої грамоти. Надходження відкличної гра­моти означає припинення повноважень зазначеного в ній дип­ломатичного представника.
Чинна Конституція наділила Президента повноваженнями сфері здійснення безпосереднього народовладдя. Так, глава держа­ви володіє прерогативою призначати всеукраїнський референдум.
У випадку, коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпоча­тися, Президент уповноважений припинити повноваження пар­ламенту і призначити позачергові парламентські вибори. Розпуск парламенту України в цьому випадку є не демонстрацією амбіцій Президента, його незгоди з рішеннями парламенту, а вимушеним кроком, спрямованим на відновлення дієздатного парламенту, на забезпечення безперервності законодавчої діяльності. Згідно з положенням ч. 1 ст. 77 Конституції України позачергові вибори народних депутатів України мають бути проведені в період шіст­десяти днів з дня опублікування рішення глави держави про до­строкове припинення повноважень Верховної Ради України. Порядок проведення дострокових (позачергових) виборів до пар­ламенту регламентується Законом України від 18 жовтня 2001 р. «Про вибори народних депутатів України».
Пункти 9—14 коментованої статті закріплюють номінаційні повноваження Президента України. До цієї групи належать пов­новаження щодо формування персонального складу органів державної влади, які полягають у підборі кандидатур, призначенні -_л посади та звільнення з посад в органах виконавчої та судової влади. Загалом Президент України, використовуючи вказані повноваження, безпосередньо призначає кількасот посадових осіб, які займають ключові посади в державному апараті, і таким чином здатен відігравати провідну роль у формуванні й реалізації кадрової політики. Формуючи весь склад уряду, призначаючи керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, Президент фактично формує всю «виконавчу вертикаль» і має змогу контролювати стан виконавської дисципліни в державі. До номінаційних слід віднести і повноваження Президента України призначати третину суддів Конституційного Суду України, а також призначати на перший п'ятирічний термін суддів загальних судів їй. 22 ст. 106, ч. 1 ст. 128 Конституції України).
Пункти 15 і 23 ст. 106 Конституції України визначають установчі повноваження Президента України, які полягають у можливості внесення змін до державного механізму шляхом прийняття рішень щодо створення, реорганізації чи ліквідації певних органів державної виконавчої та судової влади. Згідно з положенням п. 15 коментованої статті міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізову­ється та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Однак зазначені зміни можуть здійснюватись виключно в межах коштів, передбачених у державному  бюджеті на утримання органів виконавчої влади. При цьому слід мати на увазі, що існування деяких центральних органів виконавчої влади передбачено безпосередньо в Конституції (на­приклад, Міністерство внутрішніх справ України, Служба без­пеки України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України) і є обов'язковим, а прийняття рішення про створення чи ліквідацію інших є прерогативою глави держави. Тему Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 січня ПОЗ р. зазначив, що положення п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України необхідно розуміти так, що Президент України може реорганізовувати передбачені Конституцією України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи назви цих органів і їх основного цільового призначення, що випливає з назви.
За відсутності відповідної законодавчої бази нині система, будова і порядок формування центральних органів виконавчої влади визначається Конституцією України та Указом Президен­та України від 15 грудня 1999 р. (з наступними змінами). Згідно з названим Указом до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державної служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Загальний перелік центральних органів виконавчої вла­ди України визначається Указом Президента України від 15 груд­ня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів виконав­чої влади» (з наступними змінами). У додатку до цього Указу міститься Схема організації та взаємодії цих органів.
Центральні органи виконавчої влади діють на підставі поло­жень, які затверджує Президент України. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконав­чої влади України затверджене Указом Президента України від 12 березня 1996 р.
Пункт 23 коментованої статті Конституції закріплює повно­важення Президента України утворювати суди у визначеному законом порядку. Згідно зі ст. 20 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» суди загальної юрисдикції ут­ворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до цього Закону за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного ви­щого спеціалізованого суду. Місцезнаходження і статус суду виз­начаються з урахуванням принципів територіальності (адмініст­ративно-територіального устрою) та спеціалізації.
Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обся­гу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному" бюджеті України на утримання судів.
Пункт 16 коментованої статті наділяє Президента України повноваженням скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У Конституції не деталізовано, з яких підстав можуть бути скасовані зазначені акти. Однак у ч. 2 ст. 137 Конституції України записано, що акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути зупинені Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України, а в ч. 8 ст. 118 Конституції України зазначається, що рішення місцевих державних адміністрацій можуть бути скасо­вані главою держави, якщо вони суперечать Конституції та зако­нам України або іншим актам законодавства України. За даних умов систематичне тлумачення п. 16 ст. 106 дає можливість зро­бити цілком певний висновок, що Президент України може ска­совувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів .Автономної Республіки Крим тільки у випадку їх невідповідності Конституції та законам України.
Пункт 24 ст. 106 Конституції України закріплює повноважен­ня Президента присвоювати вищі військові звання, вищі дипло­матичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини. Зок­рема, згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 18 ве­ресня 1991 р. «Про тимчасовий порядок присвоєння військових звань в Збройних Силах України» присвоєння військових звань офіцерам Збройних Сил до капітана включно здійснюється ко­мандувачами армій, від майора до полковника — Міністром обо­рони України, а генеральські звання від генерал-майора і вище — особисто Президентом України.
Порядок присвоєння дипломатичних рангів деталізований у Законі України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну служ­бу». Згідно зі ст. 17 названого Закону Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України присвоюються дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Над­звичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзви­чайного і Повноважного Посланника другого класу. Особам, яким присвоєно ці дипломатичні ранги, видається відповідна грамота, що засвідчує їх статус, за підписом Президента України.
Порядок присвоєння класних чинів співробітникам прокура­тури визначається Законом України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру». Згідно з ч. З ст. 47 цього Закону Президентом при­своюються класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.
Пунктом 25 коментованої статті до повноважень Президен­та України віднесено нагородження державними нагородами та президентськими відзнаками. Перелік державних нагород і по­рядок нагородження ними встановлено Законом України від 16 бе­резня 2000 р. «Про державні нагороди України». За Законом державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, со­ціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав ; свобод людини, державному будівництві та громадській діяль­ності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди вста­новлюються виключно законами України. Державними нагоро­дами є: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «Іменна вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.
Президент України затверджує: статут — для звання Герой України та кожного ордену; положення — для інших державних нагород. Статути і положення про державні нагороди визначають підстави для нагородження, містять опис державної нагороди, а також встановлюють порядок нагородження, вручення, носіння державних нагород та інші правила. Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагоро­дженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею.
Пункт 26 коментованої статті передбачає повноваження Пре­зидента приймати рішення про прийняття до громадянства Ук­раїни та припинення громадянства України. Це повноваження глави держави відтворене й у ст. 22 Закону України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство». Крім того, за Законом Президент визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень, а також затвер­джує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи (сто­совно осіб, що проживають в Україні) або Міністерство закордон­них справ України, дипломатичні представництва і консульська установи України (стосовно осіб, які проживають за кордоном і готують також подання про втрату особами громадянства Украї­ни і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства. Комі­сія розглядає подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо їх задоволення. Президент приймає остаточне рішення, видає указ, який надсилається для виконання відповідно спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства чи Міністер­ству закордонних справ України. Контроль за виконанням пре­зидентських указів з питань громадянства здійснює Комісія при Президентові з питань громадянства.
Пунктом 26 коментованої статті крім суттєвих повноважень Президента України щодо вирішення питань громадянства пе­редбачено також його право приймати рішення про надання при­тулку в Україні. У міжнародному праві прийнято розрізняти тери­торіальний і дипломатичний притулок. Перший означає надання державою певній особі можливості сховатися від переслідувань політичного характеру на своїй території; другий — надання дер­жавою такої ж можливості, але в межах дипломатичного пред­ставництва, консульської установи або на військовому судні, яке знаходиться на території іншої держави. Згідно із загальним міжнародним правом недоторканність приміщення дипломатич­ного представництва чи консульської установи та екстериторі­альність іноземного військового судна не дають права надавати їх як притулок особам, які переслідуються органами влади дер­жави перебування за правопорушення політичного характеру. Тому в пункті 26 ст. 106 Конституції України йдеться про надан­ня саме територіального притулку. При цьому надання притулку слід відрізняти від надання статусу біженця. Надання притулку не обмежене часом і обумовлене виключно політичними пересліду­ваннями особи, а статус біженця є тимчасовим і обумовлюється не тільки політичними переслідуваннями, але й переслідування­ми за ознакою раси, кольору шкіри, ставлення до релігії тощо. Рішення про надання статусу біженця приймають органи мігра­ційної служби.
Важливим елементом компетенції Президента України є його право здійснювати помилування осіб, засуджених судами за вчи­нення злочину, передбачене п. 27 ст. 106 Конституції України. Помилування являє собою акт індивідуального милосердя до осо­би, засудженої судом за вчинення якогось (звичайно тяжкого) злочину. З точки зору конституційного права помилування є ак­том вищого органу державної влади, який повністю або частко­во звільняє засудженого від покарання або замінює призначене судом покарання на більш м'яке. Помилування може передбачати також зняття судимості з осіб, які раніше відбули покарання. Нині право глави держави на помилування регламентоване Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, яке затверджене Указом Президента України від 12квітня2000р. Згідно з цим актом Президент здійснює помилу­вання шляхом: заміни довічного позбавлення волі на позбавлен­ня волі на певний строк; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни по­карання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
Пункт 28 коментованої статті надає право Президентові Укра­їни створювати в межах коштів, передбачених у Державному бюд­жеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Нині апарат глави Української держави становить Адміністрація Президента та близько п'ятдесяти інших допоміжних органів, з яких тільки два (Представництво Президента в Автономній Республіці Крим і Рада національної безпеки та оборони) безпосередньо передба­чені Конституцією, інші ж створені й функціонують згідно з ука­зами самого Президента України.
Провідне місце серед органів, що становлять апарат глави держави, посідає Адміністрація Президента України, яка за своїм статусом є постійно діючим органом, що утворюється главою дер­жави відповідно до Конституції України для забезпечення здійс­нення ним своїх повноважень. Адміністрація не є органом дер­жавної влади, оскільки не має власних владних повноважень; це — адміністративний апарат Президента, який вступає у правовідно­сини з іншими органами тільки за дорученням глави держави. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності глави держави. Статус Адміністрації Президента України визначений Положенням, затвердженим Указом Президента від 19 лютого 1997 р. (з наступними змінами), а її структура — Указом від 20 серпня 2002 р. «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адміністрації Президента України» (з наступними змінами).
Суттєва роль Президента України у законодавчому процесі відображена у пп. 29—30 коментованої статті. Глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, а також володіє правом відкладального вето. Нині діючий Регламент Вер­ховної Ради України (ст. 6.10.1.) передбачає, що тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформлюються її Секретаріатом, у п'ятиденний термін підписуються Г: позою Верховної Ради, після чого передаються на підпис Пре­зидентові. Глава держави, отримавши закон, протягом п'ятнадцяти днів має підписати його, взявши до виконання, або ж, у разі незгоди, повернути Верховній Раді України разом зі своїми вмо­тивованими і сформульованими зауваженнями для повторного г взгляду. Підписаний Президентом закон не пізніше двадцяти чотирьох годин має бути направлений до Верховної Ради Украї­ни для реєстрації й опублікування.
Якщо Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону не повернув його для повторного розгляду, закон вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Пункт 31 коментованої статті проголошує, що Президент України виконує не тільки повноваження, передбачені ст. 106, але й інші повноваження, визначені Конституцією України. Маєть­ся на увазі, зокрема, передбачене ст. 93 Конституції право Пре­зидента на законодавчу ініціативу та право визначати певні зако­нопроекти як невідкладні, передбачене ст. 128 Конституції пра­во здійснювати перше призначення на посаду професійного судді тощо. Однак положення п. 31 ст. 106 Конституції зовсім не озна­чає, що в Основному Законі перелічені всі повноваження Прези­дента України. Обмежений обсяг Конституції робить неможли­вим закріплення в ній повного і вичерпного переліку повнова­жень глави держави. Тому в Конституції зазначаються найбільш суттєві повноваження Президента України, інші ж формулюють­ся в ній загальним чином, а потім деталізуються в законах. Це яскраво видно на прикладі повноважень Президента як Верхов­ного Головнокомандувача Збройних Сил України, про які йшлося вище. Головне, що конкретні повноваження Президента Украї­ни, закріплені в законах, мають чітко узгоджуватися з тими його функціями і повноваженнями, які отримали конституційне оформлення. Адже положення ч. 2 ст. 19 Конституції, за яким органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України, повністю поширюєть­ся і на главу держави.
Частина 2 коментованої статті проголошує невідчужуваність президентських повноважень. Це означає, що особа, яка перебуває на посаді Президента України, не може передавати свої пов­новаження іншим особам або органам. Йдеться як про окремі повноваження глави держави, так і про всі його повноваження в цілому. Повноваження Президента України не можуть бути деле­говані, перерозподілені, їх виконання не може бути доручене іншим особам чи органам. Це є юридичною гарантією належної реалізації повноважень Президента України і водночас гарантією конституційного ладу України від протиправних посягань, зок­рема від спроб нелегітимного приходу до влади. Президент Украї­ни виконує свої повноваження в повному обсязі до моменту скла­дення присяги новообраним главою держави або до моменту до­строкового припинення своїх повноважень з підстав і в порядку, що передбачені статтями 108—111 Конституції України. І лише у випадку дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента (та й то з обмеження­ми, передбаченими ст. 112 Конституції) на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.
Частина 3 коментованої статті визначає види правових актів Президента України, тобто юридичні форми, в які вкладаються рішення глави держави, прийняті в межах його компетенції. Та­кими актами є укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов'язкові для виконання на всій території України.
Більш детальна характеристика актів глави Української дер­жави дана в Положенні про порядок підготовки і внесення про­ектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами і доповнен­нями). Згідно з п. 1 цього Положення указами Президента Украї­ни оформлюються: нормативні акти глави держави, тобто акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію; рішення Пре­зидента щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасуван­ня актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпоряджень голів місцевих державних адмі­ністрацій; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встанов­лення президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України,
надання притулку; помилування; тлумачення прийнятих Прези­дентом актів. Розпорядженнями Президента оформлюються до­ручення Кабінету Міністрів України, центральним органам дер­жавної виконавчої влади; рішення з оперативних, організаційних : кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації Прези­дента; призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; призначення уповноважених Прези­дента для представлення його інтересів у відповідних державних органах, установах та організаціях, рішення про проведення за­ходів за сприяння (під патронатом) Президента.
При цьому слід мати на увазі, що ч. З ст. 106 Конституції містить вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж види актів, які Пре­зидент уповноважений видавати як Верховний Головнокоманду­вач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулю­ють відносини у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України. Так, згідно з положенням ч. 2 ст. 6 Закону «Про оборону України» Президент як Верховний Головнокоман­дувач Збройних Сил України в межах повноважень, визначених Конституцією, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони. Про директиви Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України йдеться і в ч. З п. 1 ст. 4 Закону від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України». Правові акти Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України ма­ють, як правило, секретний характер і офіційно не публікуються.
Частина 4 коментованої статті передбачає необхідність скріп­лення деяких актів Президента України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і є характерною для парламентарних і напівпрезидентських рес­публік, а також парламентарних монархій.
Обов'язковій контрасигнації підлягають акти Президента, видані ним з таких питань: щодо керівництва зовнішньополітич­ною діяльністю держави; про визнання іноземних держав; про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; про призначення та звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої владі:: про призначення на посади та звільнення з посад за згодою пар­ламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; щодо утворення, реорга­нізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; про призначення на посади та звільнення з посад вищого команду­вання Збройних Сил України, інших військових формувань: щодо керівництва у сферах національної безпеки і оборони: з питань діяльності Ради національної безпеки і оборони України: про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичай­ного стану; про оголошення окремих місцевостей України зона­ми надзвичайної екологічної ситуації; про призначення суддів Конституційного Суду України; про утворення судів; про при­своєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.
Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Прези­дента Кабінет Міністрів України і особисто Прем'єр-міністр України отримали можливість реально впливати на їх зміст і спрямованість. Адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Президента, які підлягають контрасигнації, відповідальними міністрами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом прези­дентський акт, Прем'єр-міністр та відповідний міністр перебира­ють на себе всю повноту відповідальності за його конституційність, обґрунтованість і результативність.