Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу

Published by Консультант on Пнд, 03/16/2009 - 20:48

 

Стаття 100.   Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу
1. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу,
якщо:
1)заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;
2)      із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
2. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.
1.Коментована стаття визначає передумови права на подання за­яви про видачу судового наказу. Це питання необхідно вирішувати судді перш за всё. Лише після цього суддя повинен вирішувати пи­тання про додержання порядку реалізації цього права (підсудність, дієздатність, додержання вимог закону про реквізити заяви).
2.        Стаття передбачає дві таких вимоги. По-перше, формальна вимога - належить чи не належить заявлена вимога до переліку вимог, за якими може бути видано судовий наказ. У даному разі суддя перевіряє, чи належить до цивільної юрисдикції у порядку наказного провадження вимога, яка заявляється до суду. По-друге, суддя перевіряє зазначений у заяві предмет розгляду. І якщо пред­метом розгляду є спір про право цивільне, то такі вимоги; також не належать до цивільної юрисдикції наказного провадження.
Як уявляється, у статті необхідно передбачити також обов'язок судді перевіряти наявність правоздатності заявника за вимогою, тобто наявність юридичної заінтересованості.
3.     У разі недодержання передбачених статтею умов, суддя постановляє ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку (ст. 293 цього Кодексу). Але коментована стаття не регламентує
процесуальне оформлення рішення суду про прийняття заяви про видачу наказу до судового розгляду. У зв'язку з тим, що з момен­том відкриття провадження у справі пов'язані певні процесуальні та матеріальні наслідки, вважаємо, що відкриття провадження у справі повинно оформлюватися постановленням ухвали, яка ос­карженню не підлягає, тому що не вирішує питання по суті, а лише починає провадження з його вирішення.