Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством

1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному во­левиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому влад­ному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

1. Коментована стаття визначає низку відносин, які регулюються цивільним законодавством, а відтак складають предмет цивільно-правового регулювання. До них віднесені особисті немайнові та майнові відносини. Причому слід підкрес­лити, що вперше пріоритет віддається саме особистим немайновим відносинам. Критерієм належності як особистих немайнових, так і майнових відносин до предмета цивільно-правового регулювання є наявність спеціальних характери­зуючих ознак. Такими ознаками є: юридична рівність усіх учасників відносин, їх вільне волевиявлення, а також майнова самостійність. Саме ці ознаки, закріп­лені у ч. 1 коментованої статті, і є визначальними у характеристиці цивільно-правових відносин. Формування цивільно-правових відносин на засадах юри­дичної рівності, вільного волевиявлення та майнової і організаційної автономії забезпечує їх приватно-правовий характер і підкреслює відмінності від публіч­них відносин. Концептуальний підхід, закріплений у ч. 1 ст. 1 Цивільного кодек­су (далі — ЦК), дозволяє виділити цивільно-правові відносини з приватнопра­вовою основою, незалежно від сфери їх функціонування, і забезпечити їм єдині принципи регулювання, визначені нормами ЦК.

2. Новий ЦК вперше здійснює розгалужене та деталізоване регулювання особистих немайнових прав фізичної особи. У книзі другій ЦК вони визначаються як такі суб'єктивні права, що належать кожній фізичній особі від народження та закріплюються за нею законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані із самою особистістю, а відтак мають невідчужуваний характер. Особисти­ми немайновими правами фізична особа володіє довічно (ст. 269 ЦК).

3. Водночас традиційно важливе місце серед відносин, що регулюються ци­вільним законодавством, посідають майнові відносини. До них належать такі суспільні відносини, які пов'язані з використанням різних майнових благ (ре­чей, робіт, послуг) і відповідають ознакам цивільних правовідносин, тобто зас­новані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій і органі­заційній самостійності їх учасників.

4. Майновими відносинами є перш за все відносини власності. Вони виника­ють у зв'язку із закріпленням матеріальних благ за уповноваженими суб'єктами і здійсненням останніми правомочностей з володіння, користування та розпо­рядження цими благами.

5. Серед майнових відносин чільне місце посідають відносини, що супрово­джують цивільний оборот матеріальних благ у суспільстві, тобто зобов'язальні правовідносини. У новому ЦК вони регулюються нормами книги п'ятої «Зобо­в'язальне право».

6. Незважаючи на те, що коментована стаття спеціально не виокремлює се­ред інших відносин, що регулюються цивільним законодавством, немайнові відносини, пов'язані з майновими, як це передбачалося ст. 1 ЦК УРСР 1963 p., вони також входять до предмета цивільно-правового регулювання і регламенту­ються статтями книги четвертої «Право інтелектуальної власності».

7. Частина 2 коментованої статті визначає серед майнових відносин і такі, які не містять ознак цивільних правовідносин, а відтак не входять до предмета цивільно-правового регулювання і не підпадають під дію норм ЦК. Такими май­новими відносинами є ті, що засновані на адміністративному або іншому влад­ному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також податкові, бюд­жетні та інші фінансово-правові відносини. Наприклад, відносини, пов'язані зі стягуванням штрафів за порушення норм адміністративного права, хоча за своїм змістом і є майновими (стягування штрафів), але за своєю природою належать до адміністративно-правових, а тому не входять до предмета цивільно-правово­го регулювання. Аналогічно, відносини, пов'язані зі справлянням різних видів податків, наприклад податку на додану вартість, прибуткового податку з фізич­них або юридичних осіб, численних місцевих зборів та обов'язкових платежів, регулюються нормами фінансового права. До таких відносин норми ЦК не зас­тосовуються.