Однією з найважливіших гарантій правосуддя, що сприяє виявлен­ню та виправленню судових помилок, є свобода оскарження судових рішень. У той же час засуджений (виправданий), подаючи апеляцію,
не повинен побоюватись, що після перегляду справи суд прийме рі­шення, яке ускладнить його становище, саме тому в апеляційному провадженні діє правило про недопустимість повороту до гіршого.
Сутність цього правила полягає в тому, що суд апеляційної інстан­ції при перевірці законності та обґрунтованості судових рішень не вправі:

• скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного по­рушення прав підсудного;
• скасувати виправдувальний вирок, ухвалу чи постанову про за­криття справи за відсутності апеляції виправданої особи чи особи, щодо якої справу закрито з підстав і мотивів виправдання чи закриття;
• скасувати необґрунтований виправдувальний вирок суду і по­становити свій вирок за відсутності апеляції прокурора чи потерпіло­го або його представника, які подані саме з цих підстав;
• скасувати обвинувальний вирок у зв'язку з необхідністю засто­сування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обви­нувачення або посилити покарання за відсутності апеляції прокурора чи потерпілого або його представника, які подані саме з цих підстав;
• скасувати вирок у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або за м'якістю покарання, якщо в апеляції про­курора чи потерпілого або його представника вказані інші підстави для скасування чи зміни судового рішення;
• скасувати вирок суду першої інстанції та постановити свій вирок у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, якщо засудженому не було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він не захищався в суді першої інстанції, навіть якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника;
• безпосередньо внести зміни в судові рішення, які погіршують становище засудженого (виправданого), щодо якого апеляція не при­носилась.

Скасування вироку апеляційним судом у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, застосування більш суворого покарання, скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції, неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання може мати місце лише за умови, що в поданні прокурора, апеляції потерпі- лого чи його представника ставилося питання про скасування вироку саме з цих підстав.
Крім цього, не може бути погіршено становище засудженого (ви­правданого) в результаті нового розгляду справи. При новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин може мати місце тільки у випадках, коли вирок було скасовано за апеляцією прокурора, потерпілого чи його представника в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин, або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення (ч. 2 ст. 375 КПК).
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгля­ді кримінальних справ в апеляційному порядку» від 15 травня 2006 року № 1 погіршення становища засудженого можливе лише при по­становленні апеляційним судом свого вироку (постанови), а при вине­сенні ним ухвали не допускається.
Таким чином, правило про недопустимість повороту до гіршого в апеляційній інстанції є однією з найважливіших гарантій права засу­дженого (виправданого) на захист, а оскарження вироку стороною, що захищається, не може привести до погіршення становища засуджено­го (виправданого).