Порядок вирішення судом питань при виконанні вироку, ухвали, постанови суду регулюється статтями 409 і 411 КПК, а роз'яснення щодо цього порядку даються в постановах Пленуму Верховного Суду
України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покаран­ня і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким»[1], «Про прак­тику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»2.
Залежно від підстав для розгляду питань, що вирішуються в по­рядку виконання вироку, ухвали, постанови суду (підстави регулюють­ся статтями КК України), справи розглядаються: судами, які постано­вили вирок (ст. 404 КПК); судами за місцем відбуванням покарання (статті 407, 408 КПК); судами за місцем проживання засудженого (статті 4081, 4082); судами за місцем виконання вироку (ст. 410 КПК); судом, у провадженні якого знаходиться справа (ст. 4101 КПК); судами за місцем знаходження установи виконанням вироку або спеціального медичного закладу (ч. 2 ст. 4111 КПК).
Відповідно до ст. 411 КПК питання, зв'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора. Як пра­вило, в судове засідання викликається засуджений, а за його клопотан­ням викликається і захисник, оскільки це право передбачене ч. 1 ст. 47 КПК. Якщо питання, яке розглядається в порядку виконання вироку, ухвали, постанови суду, стосується виконання вироку в частині цивіль­ного позову, в судове засідання викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.
При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покаран­ня в зв'язку з хворобою обов'язкова присутність представника лікар­ської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого. Згідно з Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матері­алів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України 18 січня 2000 року № 3/6, до хвороб, які є підставою для звільнення від відбуття покарання, є туберкульоз, інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД) тощо. Втім факт захворювання на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання. За наявності підстав, передбачених ст. 84 КК, суддя районного (місь­кого) суду за місцем відбування покарання розглядає подання устано­ви, яка відає відбуванням покарання, та висновок лікарської комісії і звільняє засудженого від покарання чи подальшого його відбування При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати при­мусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до ви­правних чи громадських робіт або штрафу, суддя у всіх випадках ви­носить постанову про звільнення його від дальшого відбування по­карання.
Розгляд справи в порядку виконання вироку починається доповід­дю судді, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.
При вирішенні судом питань, пов' язаних з виконанням вироку, ведеться протокол судового засідання.
При розгляді питань, пов'язаних з виконанням вироку, ухвали, по­станови суду, слід обов'язково враховувати відповідні статті КК та КПК, якими регулюються питання, передбачені ними, тому що в кож­ній із них є особливості, від яких залежить правильність судового рі­шення. Так, прикладом особливостей розгляду судом питання, по­в'язаного з виконанням вироку, є дотримання порядку застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким відповідно до статей 81 і 82 КК. Судді іноді замість залишення подання без розгляду в разі вста­новлення, що засуджений фактично не відбув строк покарання, визна­чений нормами вказаними статтями КК (не вистачає 10-15 днів або одного місяця і т.п.), відмовляють у задоволенні подання. Проте через допущену помилку розгляд повторного подання відповідно до ч. 5 ст. 407 КПК щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п' яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців. Якби суддя залишив подання без розгляду, воно було б розглянуте після відбуття тих днів чи місяців, яких не вистача­ло при попередньому розгляді.
Постанови судді в стадії виконання вироку за загальним правилом можуть бути оскаржені, а прокурором подана апеляція до апеляційно­го суду.

[1] Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким [Текст] : постанова Пленуму Верхов. Суду України від 26 квіт. 2002 року № 2 // Постанови Пленуму Верхов. Суду України 1972-2002: офіц. вид. / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К., 2003. - С. 299-302.