Обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх, являють собою деталізацію та доповнення положень, які визначають загальний предмет доказування, закріплений у статтях 64, 23 КПК. Відповідно до ст. 433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК, необхідно також з'ясувати: 1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження); 2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розу­мову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворю­ванням, повинно бути також з' ясовано, чи міг він повністю усвідом­лювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; 3) характе­ристику особи неповнолітнього; 4) умови життя та виховання неповно­літнього; 5) обставини, що негативно впливали на виховання неповно­літнього; 6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягну­ли неповнолітнього в злочинну діяльність. Звернення до змісту ст. 433 КПК свідчить, що в ній робиться акцент на додатковому та більш гли­бокому вивченні правозастосовувачем обставин, що характеризують особистість неповнолітнього, а також на виявленні причин і умов, які сприяли вчиненню ним злочину. Встановлення зазначених обставин дозволяє індивідуалізувати питання притягнення неповнолітніх до відповідальності за вчинене діяння.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх»[1] зазначає, що, встановивши під час судового розгляду справи, що органи досудового слідства належним чином не виконали вимог ст. 433 КПК щодо обов'язку повно і всебіч­но з'ясувати перелічені в цій статті обставини, суд залежно від кон­кретних обставин справи своєю постановою (ухвалою) повертає спра­ву на додаткове розслідування (ст. 281 КПК) або відповідно до ст. 232 КПК реагує на такий факт окремою постановою (ухвалою).

[1] Вісн. Верхов. Суду України. - 2004. - № 5. - С. 4.