Відповідно до ст. 47 Конституції України держава гарантує право на житло і створює умови, за яких кожний громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Конституція України (стаття 30) гарантує кожному громадянинові право на недоторканість житла. Це означає, що ніхто не має права проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку тільки за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням житла людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку. Такі випадки передбачені Законом “Про міліцію”, Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами.
Житлове законодавство складається з Житлового кодексу України, який прийнятий 30 червня 1983 року і набув чинності з 1 січня 1984 року, Закону “Про приватизацію державного житлового фонду”, глави 26 Цивільного кодексу України та інших законів.
Крім названих Законів, житлові правовідносини регулюються нормативними актами виконавчої влади. Серед них можна назвати “Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Україні”, затверджені Радою Міністрів України і Укрсовпрофом 11 грудня 1984 року, Постанову Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 року “Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг” та інше.