Розділ VII Прикінцеві положення
Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Сімейний кодекс було прийнято Верховною Радою України 10.01.2002 р. В первісному варіанті він мав набрати чинності з 1.01.2003 р. Однак пізніше в СК України Верховною Радою були внесені відповідні зміни2. В п. 1 розділу VII «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України) зазначалося, що Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.
Перенесення моменту набрання чинності СК України мало серйозні підстави. Це пов'язано з тим, що сімейні відносини регулюються не лише нормами СК, а й ЦК України. При вирішенні питань щодо майнових відносин подружжя, застосування позовної давності, визнання шлюбного договору недійсним, установлення опіки та піклування над дітьми мають застосовуватися норми ЦК України. Посилання на нього містяться у статтях 8, 20, 71, 75, 103, 178, 179, 243, 249-251 СК України. За цих обставин для запобігання виникненню прогалини в законодавстві, що негативно вплине на захист прав та свобод людини і громадянина через неможливість вирішення тих чи інших питань, які виникатимуть у сімейних відносинах, пропонувалося вводити в дію обидва Кодекси одночасно.
2. Одночасно з набранням чинності новим Сімейним кодексом України втратили свою чинність інші нормативні акти і у першу чергу - Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 р.
Разом з тим Розділ V Кодексу про шлюб та сім'ю - «Акти громадянського стану» зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК України, до прийняття спеціального закону, норми якого регулюють відносини, що виникають при реєстрації актів цивільного стану.
3. Прикінцеві положення СК України не містять правил щодо дії сімейно-правових норм у часі. Не обтяжена ними і загальна частина Кодексу. Це спричиняє різнобій у правозастосуванні та численні питання практичних робітників щодо розповсюдження на відповідні сімейні відносини норм старого або нового закону (Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р. або СК України 2002 p.). Заповнити прогалину, що виникла, вимушений був Верховний Суд України, який надав свої роз'яснення щодо дії окремих норм СК у часі3.
Для вирішення цього питання необхідно звернутися до загальних темпоральних правил, які розроблені та отримали своє закріплення в Рішенні Конституційного Суду України, а також в новому ЦК України. З урахуванням загальних правил Конституційний Суд України визначив, що нормативно-правові акти можуть діяти у часі:
1)негайно (безпосередня дія);
2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма);
3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Вказані темпоральні правила знаходять свій прояв і у площині основного сімейного закону.
4. Принцип негайної (безпосередньої) дії закону у часі вважається основним. Він визначає загальний вектор дії нормативних актів і встановлює основне правило: закон діє наперед. В літературі принцип негайної дії зазвичай розглядається як такий спосіб дії закону у часі, коли він застосовується до:
а) відносин, що виникають після набрання чинності новим законом;
б) якщо відносини виникли до набрання чинності новим законом, то до тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності;
в) відносин, що виникли до набрання чинності новим законом, однак з дати набрання ним чинності.
Стосовно сімейних відносин принцип негайної дії закону набув наступні прояви.
а) Перш за все необхідно розглянути питання щодо негайної дії закону стосовно відносин, що виникли після набрання ним чинності. Конституційний Суд України визначив, що за загальновизнаним принципом права дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (п. 2)'. Таким чином, усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію2. Такий перехід однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої Конституційний Суд визначив як принцип негайної (безпосередньої) дії закону.
Треба відзначити, що в теорії права існує інше розуміння принципу негайної дії у часі регулятивних матеріальних норм. Д.М. Бахрах вважає, що цей принцип застосовується, по-перше, у випадках, прямо передбачених законом, та, по-друге, до відносин, що виникли до набрання чинності новим законом, але з моменту набрання ним чинності. Що ж до відносин, які виникли після набрання чинності новим законом і які відповідно не існували на момент набрання ним чинності, то до них, за думкою Д.М. Бахраха, застосовується принцип перспективної дії норм3. Однак більш поширеною можна визначити думку, що знайшла своє відображення в рішенні Конституційного Суду України, згідно з якою застосування нового закону до усіх фактів, що виникли після набрання ним чинності, є проявом принципу саме негайної дії норм закону у часі.
Розбіжність ключових термінів, що застосовуються в праві, не сприяє успішному розвиткові теорії та практики. В даному випадку залишається основну увагу приділити саме суті відносин, які розглядаються. Яку б назву не мав принцип, який застосовується, мова йде про те, що на відносини, які виникли після набрання чинності тим чи іншим нормативним актом, саме його норми і розповсюджують свою дію. Цей основний принцип дії нормативного акта знаходить свій прояв в ч. 1 ст. 5 ЦК України та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. В них зокрема сказано, що ЦК застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Для вирішення питання щодо назви вказаного принципу (негайної або перспективної дії) із суто практичних міркувань та з метою усунення термінологічних розбіжностей можна погодитися з позицією Конституційного Суду України щодо визначення цього принципу як принципу негайної дії закону у часі.
Без сумніву, вказаний принцип є також основним при застосуванні норм сімейного законодавства. Він відтворений в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 15.05.2006 р., в якому зокрема сказано, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. Таким чином, якщо будь-який юридичний факт (реєстрація шлюбу, народження, усиновлення дитини тощо) відбувся після набрання чинності новим СК України (тобто з 1 січня 2004 р.), то сімейні відносини, що виникли, підпадають під дію його норм.
В Постанові ПВС України йдеться і про конкретні сімейні відносини, які відчувають на собі вплив часового фактору. Так, в п. З Постанови Пленум визначив, що, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 p., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р. (тобто 1 січня та пізніше), суд має вирішувати відповідно до норм СК (зокрема ч. 2 ст. 128), на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.
б) Перейдемо до розгляду другого прояву принципу негайної дії закону у часі. Правило, згідно з яким той чи інший закон застосовується до відносин, що виникли після набрання ним чинності, при його застосуванні не викликає проблем. Більш складні ситуації виникають в процесі регулювання тривалих відносин, під час існування яких законодавство зазнає змін. Це і є та ситуація, коли правовідносини «перетинаються»1 новим законом або «розтинаються» на дві частини, перша з яких формально опиняється в сфері дії старого закону, а друга - нового. Для того, щоб визначитися стосовно закону, який потрібно застосувати в такому випадку, існують спеціальні правила.
Так, новий закон може розповсюджувати свою дію стосовно таких відносин не в повному обсязі, а лише частково. Таке правило закріплене в ч. З ст. 5 ЦК України. В ній зокрема сказано, що, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Це правило дублюється в п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Як вже відзначалося, в СК України аналогічного правила немає. Тому виникає питання щодо можливості його застосування в сфері сімейних відносин. Це питання є вкрай актуальним саме у зв'язку з тривалістю багатьох сімейних відносин, їх протяжністю у часі. В цій сфері нерідкою є ситуація, коли правовідношення виникло до набрання чинності новим СК України, у той час як окремі права та обов'язки учасники сімейних відносин набувають вже під час його дії.
Наприклад, подружжя набуло право власності на житловий будинок у 2000 p., а поділ спільного майна здійснює у 2006 р. Очевидно, що подружнє правовідношення виникає під час дії КпШС України 1969 р. У свою чергу права та обов'язки, які сторони набувають у зв'язку з поділом спільного майна, виникають вже після того, як набув чинності новий СК України. Поділ правовідношення на дві частини з точки зору законодавства, що діяло в процесі його існування та «розгортання» у часі, спричиняє відповідні наслідки. Одна частина правовідношення «опиняється» в сфері впливу старого закону (КпШС 1969 p.), а друга - нового (СК України 2002 р.). У зв'язку з цим порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначаються старим законом, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, які передбачені новим законом. За таких обставин розмір часток подружжя у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, способи та порядок його поділу визначатимуться за правилами СК України (ст. ст. 70, 71). Аналогічно має вирішуватися питання стосовно регулювання відносин, що виникають з факту усиновлення дитини. Якщо цей факт відбувся за часів дії КпШС України, то відносини сторін мають визначатися саме цим нормативним актом. Якщо ж внаслідок розвитку взаємних стосунків усиновлювача та усиновленої дитини виникають підстави для скасування усиновлення і ця обставина має місце після набуття чинності СК України, то до відповідних прав та обов'язків сторін застосовуються положення нового закону (ст. 239 СК України).
Ситуацій, коли сімейні правовідносини мають тривалу дію і можуть «перетинати» часові етапи чинності законодавчих актів, існує чимало. Вирішуючи це питання Пленум Верховного Суду України відзначив, що до сімейних відносин, які вже існували на дату набрання чинності новим СК, його норми застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК. Такий висновок є цілком правильним, однак його встановлення в Постанові ПВС України не є достатнім. Тому правило щодо розповсюдження на відповідні відносини норм того чи іншого нормативного акта мають бути визначені в законі.
в) Останнім різновидом принципу негайної (безпосередньої) дії закону у часі є застосування норм до відносин, що виникли до набрання чинності новим законом, однак з дати набрання ним чинності. Це те, що за думкою Д.М. Бахраха і є випадком саме негайної дії, бо норма закону розповсюджується не на майбутні відносини (перспективна дія закону), а на ті, що вже існують. При цьому новий закон застосовується не до нових прав та обов'язків, як це мало місце в попередньому випадку, а до тих, які вже існують, негайно починаючи їх регулювання за новими правилами.
Прикладом такої дії сімейного закону може бути ст. 182 СК України. Ця норма закону зазнала змін. В первісному варіанті ст. 182 СК було встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Однак Законом від 22.09.2005 p. № 2901-1V «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо збільшення розміру аліментів на дітей» було встановлено нове правило. Згідно з новою редакцією ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виникає питання щодо долі правовідносин, які виникли за часів дії старої норми СК і продовжують своє існування після набрання чинності новим Законом. Наприклад, за рішенням суду дитині у березні 2005 р. були призначені аліменти з одного із батьків. Розмір цих аліментів є більшим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян, однак меншим ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Після набрання чинності новим Законом щодо зміни мінімального розміру аліментів правовідношення, що вже існує, також має бути змінене, бо новий Закон застосовується негайно. Стан дітей, які отримують аліменти у розмірі, не меншому за неоподатковуваний мінімум доходів громадян, має бути «підтягнутий» до стану дітей, які отримують аліменти не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, бо цей розмір аліментів є більш високим. В цьому випадку існуюче правовідношення не змінилося, а його учасники не набули нових прав та обов'язків. Зазнав змін лише закон, який регулює аліментні відносини батьків та дітей. З дати набрання чинності новим законом він діє негайно.
Можна відзначити, що в літературі така дія закону у часі не має однозначного визначення. Так, С.С. Алексеев вважає, що це прояв ревізійної зворотної дії закону, бо новий нормативний акт впливає на факти, які відбулися і повністю «спрацювали» до набрання чинності новим законом1. Однак А.О. Тіллє свого часу висловив думку, яка вбачається більш переконливою. Автор звернув увагу на необхідність розмежування випадків негайної та зворотної дії закону у часі. Головним, на його думку, є не те, що новий нормативний акт діє відносно фактів та подій, що виникли до набрання ним чинності, а те, що його дія розповсюджується лише наперед, на ту часину відносин, яка опинилася в «часовому поясі» нового закону. А.О. Тіллє підкреслює, що під зворотною дією треба розуміти такий вплив на відношення, при якому «новий закон передбачається існуючим на момент виникнення правовідношення». За таких обставин «наслідки, що були законно здійснені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні у відповідності до норм нового закону».
Саме в такому розумінні можна розглядати негайну дію сімейного закону у часі. Змінена ст. 182 СК України розповсюджує свою дію на всі аліментні відносини, що почалися та продовжують існувати після набрання чинності нового Закону, однак виключно - з часу набрання ним чинності, тобто наперед. Нова норма не змінює тієї частини аліментного правовідношення, яка існувала до набрання чинності новим законом. У зв'язку з цим дії щодо сплати аліментів, що були здійснені при старому законі, не переглядаються, вони визнаються правильними, перерахунок аліментних платежів неможливий. В цьому випадку має місце не зворотна, а саме негайна дія сімейного закону у часі.
На жаль, такий теоретичний висновок не завжди знаходить своє логічне практичне підтвердження. Якщо, наприклад, один з батьків отримував аліменти на малолітню дитину у розмірі, що є менш, ніж ЗО відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (що відповідало старому закону), то набрання чинності новим законом не спричинило автоматичне підвищення розміру аліментів. Зацікавлена особа вимушена знову звертатися до суду з вимогою про встановлення в судовому рішенні нового мінімуму розміру аліментів. При цьому суди не зобов'язані самостійно переглядати свої рішення, не може змінити розмір аліментів і виконавча служба, бо вона діє на підставі рішення суду. У зв'язку з цим принцип негайної дії нового закону фактично не реалізується. Очевидно, що для всебічного забезпечення прав та інтересів дітей принцип негайної дії сімейного закону має бути проведений більш послідовно.
5. Як вже відзначалося, окрім негайної дії закон може діяти шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма). Це означає, що новий закон набрав чинність, однак старий закон «втручається» в нову часову сферу і продовжує регулювати відносини, що виникли під час його дії і продовжують своє існування під час дії нового закону. Така форма застосовується у випадках, коли немає необхідності змінити правила, що існували під час дії старого закону. Однак старі норми впливають лише на ті факти та відносини, що виникли раніше, для нових відносин норми старого закону не діють.
Ультраактивність старого закону не є розповсюдженою формою дії закону у часі. У зв'язку з цим випадки застосування старого закону до відносин, які існують після набрання чинності новим законом, мають бути визначені в спеціальних нормах. Це питання є вкрай важливим, бо сьогодні висновок про існування перехідного періоду (ультраактивна форма) в певних випадках доводиться робити на підставі логічного тлумачення норм сімейного закону.
Найбільш проблемним в цьому плані можна визначити питання щодо визначення моменту розірвання шлюбу. За новим СК України днем розірвання шлюбу вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 2 ст. 114 СК України). Згідно із ст. 44 КпШС України 1969 p., шлюб припинявся у день, коли подружжя (один з них) на підставі рішення суду реєстрували розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Такий незбіг норм сімейного закону спричинив багато питань. У першу чергу - щодо моменту припинення шлюбів, які за рішенням суду було розірвано до 1.01.2004 p., якщо жоден з подружжя не звернувся до органу РАЦС для реєстрації цього акту. Можна вважати, що в цьому випадку знаходить свій прояв ультраактивна форма дії закону у часі. І після 1.01.2004 р. суд має застосовувати норми старого закону (ст. 44 КпШС України). Якщо суд виніс рішення про розірвання шлюбу за час дії КпШС 1969 р., то і після 1.01.2004 р. необхідно діяти за правилами КпШС України, якщо розірвання шлюбу не було зареєстровано органом РАЦС (див. коментар до ст. 114 СК України).
6. Розглядаючи правила щодо дії норм сімейного законодавства у часі не можна оминути питання про зворотну силу закону. Відомо, що в деяких випадках новий закон може поширюватися на відносини, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати після цього. Така ретроактивна (зворотна) дія норми можлива за певних обставин. Конституційний Суд України у своєму рішенні підкреслив, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України. Водночас Конституція передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Основний напрямок такого правила не викликає сумнівів - це захист прав та інтересів особи, до якої не можуть бути застосовані засоби, які б збільшували її відповідальність, якщо вона вже була визначена. У зв'язку з цим Конституційний Суд підкреслив, що «відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу».
В ЦК України правило ст. 58 Конституції України повторюється майже дослівно. В ч. 2 ст. 5 ЦК сказано, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Можна повністю погодитися з думкою Н.С. Кузнецової, що «таке механічне запозичення конституційної норми не можна визнати вдалим, оскільки вона більшою мірою розрахована на застосування інституту кримінальної та адміністративної або іншої публічної відповідальності». Що ж до відносин приватного права, то їхня специфіка є настільки значною, що правило щодо зворотної сили закону мало б формулюватися інакше. Якщо пом'якшення відповідальності в публічній сфері стосується відносин особи та держави, то пом'якшення відповідальності в приватному праві - це в першу чергу зменшення відповідальності боржника перед кредитором, що у більшості випадків буде означати порушення прав останнього.
Якщо ж новий закон, навпаки, розширює можливості особи в приватній сфері, надає їй додаткові особисті або майнові цивільні права, то він може мати зворотну силу і впливати на ті відносини, що виникли до набрання ним чинності. Це можливо лише за наявності прямої вказівки на це в самому законі. Відомо, що новий ЦК України передбачає такі випадки. Так, в п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України сказано, що правила про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання ним чинності. Виключити можливість застосування принципу зворотної дії стосовно сімейних відносин також немає підстав. Наприклад, можна припустити, що норми СК будуть змінені таким чином, що діти певного віку набуватимуть право на отримання відповідних грошових сум від держави додатково до сум аліментів. Немає заборон для надання такій нормі зворотної сили і розповсюдження її щодо дітей, які народилися, наприклад за три роки до набрання чинності новим законом.
7. Підсумовуючи, можна сформулювати наступні правила дії норм сімейного законодавства у часі.
1. Норми сімейного законодавства діють у часі негайно. Сімейний кодекс України застосовується
1) до сімейних відносин, що виникли після набрання ним чинності;
2) щодо сімейних відносин, які виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
3) щодо сімейних відносин, які виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.
2. У випадках, прямо передбачених законом, норми сімейного законодавства можуть регулювати сімейні відносини, що виникли на їх підставі, і після набрання чинності новим нормативним актом.
3. Норми сімейного законодавства не мають зворотної дії у часі, окрім випадків, коли вони збільшують обсяг прав учасників сімейних відносин і якщо це прямо передбачено законом
