Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності
Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Цим поняттям охоплюється широке коло правових відносин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Тому в цьому підручнику розглядаються лише цивільно-правові відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Саме у цьому значенні вживається термін «право інтелектуальної власності». Отже, у цьому значенні право інтелектуальної власності є вужчим від поняття «право інтелектуальної власності», що об'єднує державно-правові та адміністративно-правові норми. В останньому значенні це поняття більш широке.
Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин інтелектуальної власності.
Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартісний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.
Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відображає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в якому панує товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуальної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість.
Суб'єкти цивільних відносин незалежні один від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. Їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, автономність сторін у цивільних відносинах виражається і в тому, шо мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням, тобто за їх консенсусом.
Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, шо вони мають юридично рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки1.
Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Вони безперечно властиві й відносинам, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними ознаками. Вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони відповідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.
Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріальної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у промисловий виріб, тощо.
Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної власності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зумовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності.
Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуальної власності, досить широке. Воно не обмежується лише цивільно-правовими. Проте й цивільно-правові відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.
Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують коло своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці результатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.
Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і поважати. Отже, порушником права інтелектуальної власності може бути будь-яка третя особа, яка й буде відповідачем за позовом про порушення цього права.
Майнові відносини у сфері інтелектуальної власності є виключними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютними правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуальної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством). Право на використання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно володільцю цього права (за чинним законодавством України про інтелектуальну власність — власнику правоохоронного документа). Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом цієї діяльності і власності.
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) визначає такі види об'єктів права інтелектуальної власності:
— літературні, художні і наукові праці;
— виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо - і телевізійні передачі;
— винаходи в усіх галузях людської діяльності;
— наукові відкриття;
— промислові зразки;
— товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
— захист проти недобросовісної конкуренції;
— а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність містить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство України поки шо не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стандартів.
Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є майнові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах.
У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально-правових відносин:
1) відносини, що складаються у процесі інтелектуальної діяльності,
2) відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності.
Першу групу відносин складають ті, що виникають між замовником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо.
Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності. У першому випадку йдеться лише про діяльність щодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини; коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створюють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового результату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому порядку об'єктом інтелектуальної власності.
При цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності у спеціальній літературі часто називають виключними правами, оскільки суб'єктам права інтелектуальної власності належить виключне право на її об'єкти. Як уже зазначалося, право на використання чи розпорядження об'єктом права інтелектуальної власності належить лише суб'єкту цього права. На думку авторів, така назва не відповідає реальному стану речей. Адже право власності на матеріальні об'єкти також є виключним. Так само виключним можна назвати й право орендаря, адже його право оренди також є виключним. Право інтелектуальної власності дійсно є виключним, але не є її характерною ознакою.
Система курсу «Право інтелектуальної власності в Україні».
Навчальний курс «Право інтелектуальної власності в Україні», як уже підкреслювалося, є підгалуззю цивільного права.
Він складається з двох основних розділів:
1 . Авторське право і суміжні права,.
2. Право промислової власності.
Є група об'єктів інтелектуальної власності, що не охоплюються ні першим, ні другим розділом. Вони складають окрему групу об'єктів інтелектуальної власності.
Перший розділ (найменування «розділ» умовне), який у спеціальній літературі часто називають «літературна і художня власність», поділяється на два основних інститути :
1. Авторське право і суміжні права. Авторське право об'єднує всі літературні і художні об'єкти творчої діяльності. Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить такий перелік об'єктів авторського права:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
II) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті (1) цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
17) інші твори.
2. Другий інститут цього розділу складається із таких видів об'єктів суміжних прав:
1) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних хореографічних, фольклорних та інших творів;
2) фонограми, відеограми;
3) передачі (програми) організацій мовлення.
Другий розділ права інтелектуальної власності у спеціальній літературі називають «право промислової власності» або «патентне право». Патентним правом цей розділ називається тому, що об'єкти, які його складають, охороняються патентами. До нього належать винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Проте вже згадувана Конвенція про утворення ВОІВ до цього розділу відносить, крім названих, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення, захист проти недобросовісної конкуренції.
За чинним законодавством України про промислову власність до зазначеного розділу належать: торговельні марки, нові сорти рослин, комерційні (фірмові) найменування, компонування інтегральних мікросхем, географічного зазначення походження товарів.
Дослідники права інтелектуальної власності Російської Федерації розділ «Право промислової власності» поділяють на два підрозділи:
-- «Патентне право»,
--«Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг».
Останній підрозділ містить знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та зазначення походження товарів. На думку авторів, у цьому поділі є рація.
Наведена система права інтелектуальної власності скоріше є системою законодавства України про інтелектуальну власність. Цей підручник написаний за іншою системою, яка, на наш погляд, полегшить студентам засвоєння навчального матеріалу та доповнить його додатковою інформацією. Підручник складається із 17 розділів, яким передують Книга четверта «Право інтелектуальної власності» нового Цивільного кодексу України та невеликий розділ «Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності».
1. Загальні положення про інтелектуальну власність.
2. Право інтелектуальної власності в Україні.
3. Об'єкти права інтелектуальної власності.
4. Об'єкти селекційних досягнень.
5. Об'єкти науково-технічної інформації.
6. Об'єкти нетрадиційних рішень.
7. Суб'єкти права інтелектуальної власності.
8. Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності.
9. Права і обов'язки суб'єктів права інтелектуальної власності, що випливають з охоронних документів.
10. Припинення правової охорони інтелектуальної власності.
11. Договори у сфері інтелектуальної власності.
12. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.
13. Колективне управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності.
14. Захист права інтелектуальної власності.
15. Економіка інтелектуальної власності.
16. Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності.
17. Стимулювання і заохочення інтелектуальної діяльності.
Вивчення основ права інтелектуальної власності вводиться в усіх вищих навчальних закладах без будь-якого винятку. Цим самим Указом поставлено завдання розпочати підготовку за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів державної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності.
Отже, основи права інтелектуальної власності мають вивчатися в усіх неюридичних вищих навчальних закладах. Цей підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів.
Метод правового регулювання у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Особливості майнових та особистих немайнових відносин зумовлюють специфіку цивільного права як галузі. Визначення кола цих відносин дає відповідь на запитання — які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Проте специфікою цивільного права, його особливістю, що властива лише цивільному праву, є метод його регулювання. Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, то метод регулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності.
У сучасній спеціальній літературі метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів та прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їх обов'язки.
Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права. Це означає, що у цивільно-правовому відношенні сторони одна перед одною не мають будь-яких правових переваг, — вони незалежні одна від одної, не підпорядковані одна одній. Цей принцип цивільного права не можна тлумачити як рівноправність сторін. У договорі позики позикодавець має лише право і ніяких обов'язків, а позичальник — лише обов'язок і ніяких прав. Вони не рівноправні, але юридично рівні, одна сторона не може керувати іншою.
